Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Як добре те, що смерті не боюсь я
Василь Стус (1938 - 1985)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Ліричний вірш, який поєднує ознаки патріотичної і філософської лірики й утверджує незламність людини та її здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Василь Стус: “Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а - робив би коло землі... Ще ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи”.

У невеликому творі сконцентровано життєве кредо поета. З рядків вірша постає образ мужньої людини, патріота, борця, який пройшов страдницький життєвий шлях, але вірить у свою правоту й торжество правди.

Вірш побудовано у формі монологу, останнього слова засудженого героя, зверненого до неправедного суду. Перші поетичні рядки просякнуті надзвичайною гідністю, спокійною рішучістю. Без тіні каяття ліричний герой, ніби вивищуючись над мучителями-суддями, декларує:

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст...

У цих словах немає фальші й натяку на браваду: герой переконаний, що йому судилися страждання й смерть, вони чекають на нього попереду. Біблійний образ тяжкого хреста - це символпереконання героя у своїй правоті, у справедливості справи, за яку він боровся і зараз страждає, як це робив колись Ісус Христос.

Моральну силу вистояти, не скоритися ліричному героєві дає переконаність у тому, що він “жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”. Ці рядки немов сконцентрували в собі коротке життя поета. Слово “скверни” належить до книжної лексики, має старослов'янське походження й означає щось порочне, мерзенне, те, що викликає огиду.

Зло, яке скоїли з ліричним героєм, не породило зло, він залишається з чистою душею і “незлим обличчям”.

Пребуваючи у в'язниці, Василь Стус вірить, що і після смерті повернеться з холодних табірних снігів на батьківщину. Образ смерті, яку згадано на початку і в кінці поезії, творить поетичне кільце, своєрідне обрамлення твору. Але якщо в першому рядку смерть сприймається як фізичне явище, то в останньому рядку - це перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності:

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь, і чесно гляну в чесні твої вічі, і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Ужите двічі слово “смерть” надає поезії не песимістичного, а трагедійного звучання, яке посилюється тавтологією (повтором однакових за звучанням або спільнокореневих слів у межах рядка чи строфи): чесно глянути в чесні вічі, з рідним краєм поріднюсь.

“О земле втрачена, явися!..” - вірш, який належить до патріотичної лірики й передає чарівні картини-спогади про рідну землю.

М.Ільницький про творчість Василя Стуса: “Стус відривався уявою від поділеного на квадрати світу і поринав у космос, який окреслюється поняттям “Україна”. Це космос його душі, альфа й омега його почувань, його “дорога долі, дорога болю”. Україна виступає в його віршах не як географічне поняття чи взагалі зовнішній об'єкт, вона існує в ньому самому як психологічна даність... Цей збірний образ, наскрізний у поезії Стуса, посилюється тим, що постає він найчастіше не від безпосереднього спостереження, виступає не як тема, а як спогад, як видіння, як сповідь на тлі іншої реальності, окресленої з нещадною точністю і скупістю...”

У вірші “О земле втрачена, явися!..” відтворено поетичний образ України. Поезію побудовано у формі молитви-звернення сина до рідної землі, яка є сутністю буття ліричного героя, опертям, яке рятує його від духовної смерті, цілющим зіллям, що рятує від смерті фізичної:

О земле втрачена, явися, бодай у зболеному сні

І лазурове простелися, пролийся мертвому мені.

У “зболеному сні” спогади про рідну землю допомагають винести табірні випробування. Світлі спогади про дитинство і юність складають основну частину поезії, окреслюють чарівний світ природи та буття ліричного героя. Картини видінь рідної землі автор подає, використовуючи художній прийом градації (нанизування однорідних членів) та риторичні питання:

Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів?

Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодовий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль?

Використано у творі й прийом обрамлення (повтор перших і останніх рядків), але для посилення мотиву туги і страждання, якими перейнято рядки поезії, Василь Стус змінює звучання останнього рядка: “і душу порятуй мені”, замість “пролийся мертвому мені”, стверджуючи таким чином, що фізична смерть ніщо, а душа житиме вічно. Вірш написано чотиристопним ямбом.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.