Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020
Поема Мойсей (1905)
Іван Франко (1856-1916)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Жанр твору. “Мойсей” - філософська поема Найхарактернішою ознакою філософської поеми є те, що в цих творах превалює філософська тема, а філософське сприйняття й осмислення дійсності є домінуючим. Автор прагне до масштабності мислення, широких поетичних узагальнень, вирішень найскладніших життєвих конфліктів: головні герої цих поем стають символами певних явищ, думок, ідей і часто виростають у символи цілої епохи.
Усього Франкові належить приблизно 30 ліро-епічних поем, а кращою серед них є поема “Мойсей”. Спільними особливостями філософських поем
І. Франка є:
- гіперболізація зображуваних картин;
- узагальнення образів, що переростають у філософські символи;
- глибока емоційність;
- пафос художньої мови.
З історії створення. Написана 1905 року (січень-червень), після того, як революція 1905 року зазнала поразки, бо селяни не повірили інтелігенції і не підтримали її у боротьбі.
До появи поеми Франко в 1904 році подорожує до Італії: відвідує Рим, Венецію, Неаполь, Флоренцію. У Римі в церкві Сан-П'єтро поет побачив стагую роботи Мікеланджело “Мойсей”. Ця поїздка стала зовнішнім імпульсом до написання поеми, а джерелом натхнення - події російської революції 1905 року.
Тема твору. “Моя поема основана майже вся на біблійних темах. Я... спробував у своїй поемі показати Мойсея на схилі літ, в глибокій старості, коли він вже близько підійшов до омріяної землі, але даремно намагається схилити свій народ ввійти в цю країну і в кінці йде від нього, щоб
хоча б самому дійти до бажаної вітчизни. Цей короткий, але високо трагічний момент я обробив в поемі почасти на основі біблійної традиції, а почасти на основі психологічного аналізу у двадцяти піснях своєї поеми. Показавши в них загострення конфлікту між пророком і народом аж до повного розриву, а потім піднесення душі пророка через ряд спокус і одкровень до безпосереднього спілкування і з'єднання з найвищою істотою Єговою”. (І. Франко.)
Отже, головною темою письменник зробив смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом. “Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійному оповіданні”. (І. Франко.)
Будова поеми Твір “Мойсей” складається з 20 пісень (розділів) і прологу.
За розвитком дії поему можна поділити на чотири сюжетні осереддя -композиційно цілісні картини, що з'єднані спільною ідеєю:
I частина (1-11 пісні). Змалювання наростання і загострення конфлікту між народом і пророком аж до повного розриву.
Автор доводить, що трагедія - у відсталості народу, у його небажанні йти вперед до світлої мети. Цю відсталість використовують демагоги і лжепророки Датан та Авірон у своїх егоїстичних цілях. Вони зводять наклеп на пророка, ніби той веде народ до руїни, до химерної мети.
У цій же частині автор використовує казку-притчу про терен. За Біблією, терен - це символ страждання; у поемі - це захисник, слуга, здатний на самопожертву в ім'я підданих, які довірилися своєму обранцю. Притча набуває злободенного звучання: служити народу треба безкорисливо і віддаватися цій справі аж до повного самозречення. Саме так служить народу Мойсей:
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю.
II частина (12-18 пісні). Опинившись у вигнанні, Мойсей наодинці із собою ніби оглядає весь свій шлях народного проводиря, бажає з'ясувати, чи правильно він діяв, чи були помилки; чому після сорокарічної самовідданої праці громада його відкинула? Знаходячись серед людей, він переконаний у своїй правоті, а наодинці починає сумніватися, віра його хитається, рішучість занепадає. Зібравши останні сили, він молиться до Єгови, а натомість чує нашіптування демонської істоти Азазеля (за Біблією, демон пустелі). У поемі він відіграє важливу психологічну роль. Це - збірний образ злого Духа, що гальмує людську діяльність і творчість, паралізує волю людини. Найістотніше в ньому - це песимістичний погляд на історію людства як на збіг фатальних обставин, зневіра і заперечення майбутнього народу. Він утілює філософську думку про те, що зло не спроможне дати людству будь-яку перспективу: воно руйнує, а не творить.
Мойсей остаточно зневірився і занепав духом:
О Єгово, озвися, скажи:
Я чинив твою волю,
Чи був іграшка власних скорбот,
І засліплення, й болю?
У розпачі він говорить: “Одурив нас Єгова”. Автор наголошує, що саме розрив з народом утворив психологічний ґрунт для зневіри й морального занепаду.
У цій частині вміщено міф про велетня-сліпця Оріона, який прямує до сонця, намагаючись повернути собі зір. На його плечі сидить хлопчик, який весь час дурить велетня, указуючи йому дорогу в інший бік. Образ сліпця алегоричний: це одурений лжепророками народ.
III частина (19 пісня). Зустріч Мойсея з Єговою, який грізно картає пророка за сумніви і слабкість:
А що ти усумнивсь не момент
Щодо волі моєї.
То, побачивши сю вітчину,
Сам не ступиш до неї.
Образ Єгови у Франка інтерпретований: це не образ біблійного бога, а швидше уособлення найвищого натхнення і творчого злету, до яких підноситься людина у період своєї найактивнішої діяльності. Поки Мойсей служив людям, вірив у свій народ - він був на висоті; коли ж зневірився - загинув духовно й фізично, так і не ступивши на омріяну землю.
IV частина (20 пісня). Смерть Мойсея стала поштовхом, що розбудив народ. У нього з'являється новий вождь Єгошуа, а Датана й Авірона змітають зі свого шляху:
Ще момент - і Єгошуї крик
Гірл сто тисяч повторить;
Із номадів лінивих ся мить
Люд героїв сотворить.
Пролог. За змістом - це вступна частина, яка передує основним подіям, а композиційно він завершує твір.
Пролог поеми звучить як звернення і заповіт українському народу. У ньому І. Франко розкриває свій задум: писав твір з думкою про минуле, сучасне і “будуще” Вітчизни. Франко добре знав менталітет свого народу, його рабську психологію і передбачав, які катастрофи чекають його на шляху визволення і створення своєї державності. Тому найперша заповідь - бути одностайним у священній боротьбі за державність, невідступно вірити в реалізацію своєї ідеї, пройти для цього весь шлях до кінця.
Цікава історія створення прологу. Він був написаний на замовлення за одну ніч. 20 пісень поеми було здано в друк. Коли їх набрали, з'ясувалося, що через друкарські негаразди перші 5-6 сторінок лишилися порожніми. Щоб зарадити справі, Франка й попросили написати якусь передмову. Так виник пролог.
Композиційно пролог складається з 2-х частин: меншої й більшої.
І частина - це болюча думка про рабський стан рідного народу, який став у сусідів “гноєм, тяглом”, перетворився на паралітика, покірного й німого:
Народе мій, замучений, розбитий.
Мов паралітик той на роздорожжу.
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
II частина - це надія і тверда віра в майбутнє українського народу:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі.
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті : по своїм полі.
Урочистість і пафос мови досягнуті за рахунок використання церковнослов'янізмів (найблаженніший станом, пророк, престол, мирська справа, осквернити, владика, первородне, жерці, благословенний, праотець, обітований край, сотворити, неопалима купина тощо).
Отже, у своїй поемі І. Франко дає зрозуміти, яким повинен бути народ, аби здобути державність: не бидлом, якого поганяють, не сліпцем, якого дурять, не рабом, що задовольняється лише шматком хліба, а духовним монолітом, об'єднаним спільною метою. Указує і на те, яким має бути вождь народу: несхитним, терплячим, цілеспрямованим і відданим свому народу, а якщо треба, то і здатним офірувати йому своє життя.
“Цей твір сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницьку долю геніального творця”. (Мікулаш Неврлий.)