Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Поезія О, панно Інно
Павло Тичина (1891 - 1967)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Поезія “О, панно Інно”

Зразок символістського твору. Цей твір - незвичне послання в минуле, у далекі дні, сповнені бентежного, незбагненного почуття. Головний мотив твору - душевний щем і туга за безнадійно втраченим коханням, які поєднано зі світлим спогадом про це почуття.

Поезія має автобіографічну основу: в юності Павло Тичина кохав Поліну Коновал - одну із доньок чернігівського поета й драматурга І.Вороньківсь- кого. Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши й перемучившись, Тичина напише вірш “О, панно Інно” й подарує його Поліниній сестрі Інні.

Для вираження глибокого драматизму автор використовує зорові й слухові образи. Білим кольором зимового пейзажу починає ліричний герой свою сповідь про самотність і страждання. Чистоту й значимість почуття підкреслено словами “дитинно” й “злотоцінно”. Далі йде риторичне запитання - відповідь: “Любив? - Давно”. Згадка про луги, які цвіли, мабуть, так само, як його кохання, - щедро, п'янко, гаряче, буйно. Але все минає: “Любові усміх квітне раз - ще й тлінно”. Після шалу почуттів порожнеча особливо

відчутна: “сніги, сніги, сніги” - рефрен, який створює відчуття безнадії і фатальності.

Переживання ліричного героя такі глибокі, що зорові образи постійно змінюються слуховими і навпаки: “Я Ваші очі пам'ятаю, / Як музику, як спів”, “Зимовий вечір. Тиша”, “І раптом - небо... шепіт гаю... / О ні, то очі Ваші”.

Передати збуреність душі, глибокий драматизм ситуації допомагають засоби поетичного синтаксису (риторичні звертання, оклики, запитання, номінативні речення, паузи, повтори), а також прийоми фоностилістики (асонанс, алітерація, анафора).

Вірш складається з двох восьмирядкових строф, написаний ямбом. Покладений на музику В.Морозовим і звучить, як романс.

Станіслав Тельнюк про вірш “О, панно Інно”: “Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш - мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука - все це замінює благородство граней чистого скла. Для таких потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною”.

О, пинно Інно, панно Інно!

Я — сам. Вікно. Сніги...

Сестру я Вашу так любив -

Дитинно, злотоцінно.

Любив? — Давно. Цвіли луги...

О люба Інно, ніжна Інно,

Любові усміх квітне раз - ще и тлінно.

Сніги, сніги, сніги...

Я Baud очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий - я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом - небо... шепіт гаю...

О ні, ти очі Ваші. - Я ридаю.

Сестра чи Ви? Любив...