Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020
Сом
Остап Вишня (1889 - 1956)
Література ХХ століття
Всі публікації щодо:
Вишня Остап
Усмішка починається з простого і щирого запитання: “Ви були коли- небудь на річці Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? ”
Далі за допомогою зорових і слухових образів письменник змальовує чарівну картину, аби заохотити читача неодмінно побувати в тих краях. Оповідач обирає довірливий тон, використовує спонукальні речення і ніби веде нас за собою все далі і далі в найпотаємніші місця, приховані від людського ока, улаштувавши для немісцевих “новачків” справжню екскурсію: “За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видно! Шумить заплава в травні та в червні...”
Оповідач так захоплюється власного розповіддю, що мимоволі призупиняє розповідь: “Чарівна річка Оскіл...” і враз, наче схаменувшись, згадує ще щось вражаюче: “А скільки там водяних лілій!”, “А скільки там диких качок!” “А болотяних курочок!” Так багато всього незвичайного, що вистачить на всякі смаки й забаганки.
Ну, а якщо і це не спокушає, то він перекаже місцеві легенди про сома, які повідав дід Панько. Розповідь діда Панька захоплююча, експресивна, насичена неповними реченнями, просторічною лексикою (ружжо, вроді, як мотоне), вигуками (їй-бо!, спаси і сохрани), звуконаслідвальними словами (ляп-ляп-ляп, ге-ге-ге, лясь, бульк). Після невеличкого вступу-застереження щодо небезпеки, яка чигає в озері, старий Панько повідав історію про страшного сома, який ловив гусей, а потім і сам зловився на гачок із приманкою з обскубаної та підсмаженої гуски. “Ох і сом же був!” - згадує дід Панько. Як того сома “водили”, старий розказує, уже навмисне затягуючи й уповільнюючи оповідь, ніби смакуючи деталі, підігріваючи інтерес слухача: “Водимо ми, значить, та й водимо! А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить. Тихо вроді. А потім знов як мотоле, як мотоне! А потім знов пустить. А ми водимо! Водимо собі га й водимо!” Дід Панько настільки захопився розповіддю, що анаскільки не соромиться зазначити розміри сома: Завбільшки, як тобі сказати, ну, не менший, як звідси до отієї верби! їй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудів на п'ять, як не більше!”
При всій своїй простакуватості дід Панько знає про професора Сабанеева, який книжки понаписував “і про рибальство, і про полювання, і про мисливських собак”. Старий хитрун не випадково згадує про відомого науковця. Робить він це зумисне, аби переконати в щирості своєї розповіді.
Панько цілком переконливо заявляє, що соми, виявляється, можуть ковтнути собаку (зокрема, залишки панського сетер-гордона Джоя знайшли саме у череві впійманого сома), ведмедя (сам Сабанеев стверджував, що в Уфимській губернії так і було), а якщо б парові катери не торохтіли, то й вони б незчулися, “коли у сома в череві опинилися б”.
Сом — дуже сильна риба. Він може тягти човна проти течії багато кілометрів (з-під Канева).
Із уродженим гумором Остап Вишня розповідає, як треба ловити сома. Виявляється, на “білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів”. У череві сома можна несподівано для себе виявити “цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів”.
Дуже цікава риба сом, стверджує автор, “з розвитком рибальства” важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави.
Оповідач, прослухавши діда Панька, залишає останнє слово за собою: “А сома... сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого”.
У цій розповіді чимало художніх перебільшень (гіпербол), але читач із захватом переживає разом з оповідачем його пригоди і не перестає дивуватися багатству й красі рідної природи.