Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Підпишись на соціальні мережі та отримай крипту
Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Захар Беркут»
Іван Франко (1856-1916)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Твір І. Франка «Захар Беркут» за жанром - історична повість.
Подивімось у словник
Історична повість - епічний твір середнього розміру, в якому зображеної як історичні події, особи, так і створені письменником художні образи протягом тривалого чи важливого за подіями часу.
Твір був написаний у 1882 році в с. Нагуєвичі після другого арешту письменника і його ув’язнення в коломийській тюрмі і відправлений на конкурс, оголошений журналом «Зоря», де був удостоєний премії. «Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці» (такий підзаголовок дав сам автор) мав би, на його думку, спонукати читача замислитися над значенням волі, незалежності і згоди у житті народу, за наявності яких не страшним стає і найсильніший зовнішній ворог. У передмові до повісті читаємо: «...повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей». Той інтерес, що викликав твір у сучасників, і в наступних поколінь, якнайкраще засвідчує, що задумане І. Франку вдалося здійснити блискуче.
Історичною основою твору були події 40-х років XIII століття, коли на Русь прийшло військо хана Батия, що дійшло до Галицьких земель. В історичних джерелах не зафіксовано факту потоплення загону татаро-монголів у Карпатах - це є художнім домислом письменника на основі народного переказу, що зберігся у Галичині. Проте місце дії твору - реальне, це село Тухля, що недалеко від м. Стрий на Львівщині, яке розташоване в гарній мальовничій карпатській місцині, порослій лісами.
Тема твору - боротьба між волелюбною тухольською громадою й татаро- монгольськими загарбниками. Події твору відбуваються у карпатському селищі Тухля. Землею громади хоче заволодіти боярин Тугар Вовк - розумний, хижий, владний. Розуміючи, що тухольці будуть чинити йому опір, він приводить на рідну землю загін завойовників, сподіваючись від них підтримки: «Пета обіцяв мені ласку Чінгісхана... Пета обіцяв мені всі гори в дідицтво, велике карпатське князівство». Ось так і потрапили в тухольські землі татаро-монголи на чолі із Бурундою-бегадиром.
Тухольці постали перед важким вибором: здатися перед численним ворогом чи обороняти рідну землю без надії на перемогу - до загину останньої людини:, «Або ми всі погинемо, або ви всі - іншого вибору нема», - такою була відповідь тухольців посланцю Бурунди-бегадира.
Старійшина громади, Захар Беркут, якому вже понад 90 років, поставив перед земляками ще більш важке завдання: не відбити, а розбити ворога, бо думав не лише про своє селище, а й про сусідні села, куди пішов би ворог. Заради досягнення такої мети тухольці спалюють село. У цій боротьбі громаді допомагає їхня давня святиня - камінь Сторож. Уві сні Захар Беркут бачить ворога переможеним, і тому пропонує громаді повалити камінь, закривши шлях потічку, який мало-помалу заповнив котловину, де розташувалась Тухля, утворивши глибоке озеро, де й загинули непрохані зайди.
У творі письменник утверджує закони життя за законами громади як найбільш справедливі. Цю справедливість уособлює в собі Захар Беркут: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». Його розум і честь відзначає навіть Тугар Вовк, кажучи сину Захара Максиму: «Твій батько старий чарівник, він знає таке слово, що кожному до серця трафляє». Для Захара громадські інтереси - вищі, ніж власні. Він відмовляється рятувати улюбленого сина ціною зради: «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має увійти хоч один ворог нашого краю!».
Гідний свого батька й Максим. Він розумний, волелюбний, чесний. Опинившись у полоні, юнак готовий скоріше вмерти, ніж зрадою «заробляти на вільність». Щиро кохаючи Мирославу, дочку Тугара Вовка, Максим виявляє до неї чесні, щирі й палкі почуття, вони разом борються з ворогом, захищаючи рідну землю.
Мирослава, хоча й була дочкою Тугара Вовка, все ж не підтримує батька у його посяганнях на тухольські землі. Саме Мирослава вчить тухольців робити машини-метавки, вона - у найзапекліших місцях бою навіть тоді, коли метавки кидали каміння на спалену й зайняту татаро-монголами Тухлю, де перебував у полоні її коханий Максим. І хоча дівчина дуже любила свого батька, вона зрікається його як зрадника: «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів».
Тугар Вовк належить до протилежного табору героїв твору. Він, на противагу Захару Беркуту, наперед ставить особисті, а не громадські інтереси, що призвело його до зради. За це боярина не поважає навіть ворог: Бурунда-бегадир називає його блідолицим псом, рабом поганим, подвійним зрадником.
Бурунда-бегадир, ватажок татаро-монголів, постає страшенним велетнем, хоробрим і жорстоким. Він затято прагне завоювати Тухлю: «Мусимо здобути се становище.., хоч тут небо валиться!».
Татаро-монгольське військо, на противагу тухольцям та іншим карпатським племенам, що приєдналися до боротьби з ворогом, - хоч і жорстокі, сильні, проте у небезпеці дбають кожний сам за себе (епізод потоплення ворога у котловані).
Громадський розум, спільні зусилля, любов до рідної землі - усе це зумовило перемогу тухольців у нерівній боротьбі з ворогом, який безславно затонув у карпатських землях. Захар Беркут помирає, залишивши своїм землякам і далеким нащадкам заповіт-пророцтво: «Погані часи настануть для нашого народу. [...] Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство... Щастить, кому судилося жити в ті дні: се будуть [...] дні відродження народного!». У цих словах - ідея твору: народ непереможний, коли він згуртований і захищає рідну землю.
Поміркуймо з науковцями
Особливість повісті полягає в тому, що Франко відступив від історичних фактів, створив уявну ситуацію, показавши наших пращурів такими, якими вони були раніше, - вільними язичниками, що молилися сонцю, полювали на звірів, сповідували ідеали рівності. А всі важливі проблеми вирішували на зборах «народної ради» біля старої липи, посадженої на знак перемоги над Мораною - богинею смерті. Вони були згуртовані настільки, що могли протистояти будь-якому ворогові. Насправді ж під час монголо-татарської навали первісне общинне суспільство вже розпадалося, наша земля знемагала від князівських міжусобиць.
Р. Мовчан
Проблематика повісті є досить широкою: це захист рідної землі; моральний вибір; єдність, згуртованість народу як запорука перемоги; людина і природа; кохання, вірність, самопожертва; взаємовідносини батьків і дітей.
Повість «Захар Беркут» є дуже популярною серед митців: композитор Б. Лятошинський написав за її мотивами музичну драму «Золотий обруч», а режисер В. Івченко за сценарієм Д. Павличка екранізував твір І. Франка.
