Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

Повість «Тіні забутих предків»
Михайло Коцюбинський (1864-1913)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Стосунки природи і людини, життя гуцулів у чарівному світі гір і лісів, населених казковими істотами, - така тема твору М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Поява цієї повісті зумовлена глибокими враженнями М. Коцюбинського під час перебування у Карпатах, у Криворівні.

Особливість сюжету і композиції цього твору зумовлена його імпресіоністичним характером: тут паралельно розвиваються дві лінії - зовнішня (історія життя Івана Палійчука) і внутрішня, психологічна (кохання Івана і Марічки, зображення казкових істот, що населяли карпатські ліси і впливали на долю людини). Композиційно повість складається з низки епізодів, які через долю Івана і Марічки передають дух гуцульського життя, органічний зв’язок гуцулів з природою, їхні вірування, звичаї, обряди.

Образи героїв, і головних, і другорядних, підпорядковані ідейному змісту твору. Вони єдині зі світом Карпат, живуть в гармонії з грізними силами природи. Саме природа об’єднала дітей двох ворогуючих родів - Івана і Марічку. Їхнє кохання було щирим і чистим, як сама природа, і виливалось музикою Іванової флояри та Маріччиних коломийок. Смерть Марічки, жахлива й трагічна, змальована у творі просто: «Марічку взяла вода». Такий лаконізм підкреслює типовість випадків, коли сили природи ставали жорстокими до людини. Так, життя гуцулів було сповнене небезпек (брат Івана також загинув у лісі, коли його привалило деревом). Розповідь про життя та працю Івана на полонині сповнена поетичного зображення Карпат: це і легенди, і повір’я, і обряди, якими супроводжувалась праця вівчарів.

Детально розглянути образ головного героя твору - Івана Палійчука - допоможе цитатна коментована характеристика.

Характеристика

Цитата

Коментар

1

Сім’я

Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків.

То байка, що Іван був дев’ятнадцятий в батька (...) їхня родина була невеличка: старині двоє та п’ятеро дітей. Решта п’ятнадцять спочило на цвинтарі біля церкви.

Багатодітна сім’я, як більшість гуцульських сімей. Горе часто заходило до хати Палійчуків.

2

Дитинство

Не раз вона (мати) з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила десь свічки - і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Повір'я супроводжували людину ще від народження.

3

Формування світогляду

...(дитина) була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому. (...) ...робив свистілку або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птахів та всі ті згуки, що чув у лісі. Ледве помітний у лісовім зелі, збирав квіти і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки. ...умів знаходити помічене зілля; (...) знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім: що в лісах повно лісовиків (...), що там блукає веселий чугайстир (...), що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок (...) про потопельників (...). Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду. (...) Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягтись, бовтались в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором.

Ріс на лоні природи, як дитя самої природи.

Навіть колискові йому співала не мати, а гірські потоки.

Повір’я були знаннями, необхідними кожному гуцулу, щоб вижити в суворому світі Карпат.

Діти виростали, як частина самої природи.

4

Ставлення до праці, хазяйства

Тепер він уже мав обов’язки - його посилала пасти корів.

Ґаздіваство його руйнувалось, вже не було коло чого усім робити і треба було йти в найми.

Занедужав Микола - і Іван замість нього пильнує ватри.

Поглядаючи на овечки, що блеяли в загородах, на свій писаний ботей (стадо), на корови, що дзвонили та рули по випасах в лісі, - він не журився. Тепер він мав коло чого ходити. Не був жадний до багатства - не на те гуцул жиє на світі, - саме плекання маржинки сповняло серце радістю. Як дитина для мами - такою була для нього худібка.

Скільки клопоту було в Івана! Він не мав навіть коли спам’ятатись. Ґаздівство потребувало вічної праці, життя маржини так тісно в’язалось з його власним життям, що витісняло всякі інші думки.

Дітей змалку привчали до праці. Зубожіння, необхідність найматися.

Іванові доручають відповідальні обов’язки.

Худоба, хазяйство - це радість і смисл життя гуцула.

5

Захоплення

...він сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився від старших.

Поетично сприймав світ з дитинства.

6

Язичницьке сприйняття світу

На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру.

(на полонині) Приходить Марічка. Ой не обдуриш, небого, ой ні... Іван знає, що то лісна, а не Марічка, що то вона надить його. Щось тягне його за нею!

Щезник навчив Івана грати на флоярі.

7

Ставлення до родини Гутенюків

...ніхто не міг розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча. Він теж горів бажанням помститись і хапавсь за татову бартку, важку ще для нього, готовий кинутись в бій.

Спершу ворожість була «успадкована» від старших, як традиція.

8

Ставлення до Марічки

...в Івановій пам’яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір’я рухом подало йому половину цукерка. Іван не вірив (у смерть Марічки). Се, певно, штуки Гутенюків. Дізнались про їхнє кохання й сховали Марічку. (...) Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» (...) Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. (...) Потому щез. Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з’явився.

Чиста дитяча душа не сприйняла дорослих законів у стосунках двох родин і почала формувати власні цінності спілкування.

Туга за Марічкою - до бажання самогубства.

...життя маржини так тісно в’язалось з його власним життям, що витісняло всякі інші думки. Але часами, несподівано зовсім, коли він зводив очі на зелені царинки (...)

або на глибокий задуманий ліс, звідти злітав до нього давно забутий голос:

Ізгадай мні, мий миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину...

Тоді він кидав роботу і десь пропадав.

Природа будила спогади.

На Святий вечір Іван був завжди у дивнім настрої. (...) І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...

Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка.

(танцюючи з чугайстром) «Тікай, Марічко... не бійся, душко... твій ворог танцює».

(коли Марічка вже стала нявкою) Іван мав ще багато їй розказати. Він чув потребу оповісти їй ціле своє життя, про свій тусок за нею, безрадісні дні, свою самотність серед ворогів, нещасливе подружжя...

На Святий вечір був час, коли можна було зустріти Марічку, бо душі померлих приходять на землю.

В уяві Івана Марічка стає нявкою - казковою істотою з дитячих спогадів. До знеможення танцює, рятуючи кохану.

Єдина на світі рідна душа.

9

Ставлення Марічки до Івана

Марічка його прийняла, як би давно сподівалась: він буде з нею пасти овечки.

10

Портрет Івана

Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню.

Фольклорний образ.

11

Ставлення до Палагни

Чи кохав він Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він ґазда, вона ґаздиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка - чого ж ще більше?

(на гуляннях)... Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки - ото диво яке!..

Всі говорили про Палагну і Юру, чув і Іван, але приймав усе байдуже. Як мольфар, то й мольфар. Палагна цвіла й веселилась, а Іван сидів і сох, страчаючи силу. (...) Не мав до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром. Не з злості, а для годиться, коли люди звели.

Кохання і сім’я, Марічка і Палагна - це по-різному сприймав Іван.

Кохання між подружжям не було.

1

12

Ставлення до життя

Се ж вони на нього замовлялись!.. (...) Іван стиснув рукою бартку (...) але раптом зів’яв. Знесилля й байдужість знову обняли все його тіло.

(...) Колись Марічка, а тепер він... Вже його зірка ледве тримається на небі, готова скотитись. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... нетривке й дочасне.

(...) Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він вже поліг у боротьбі.

Не від чар Юри, а від туги за Марічкою сохнув Іван.

13

Смерть Івана

Іва-а!..

Я тут! - крикнув Іван і почув раптом, що його тягне безодня.

Іван загинув так, як розказують легенди: людину заводять у безвість нявки.

14

Поховання

В головах тіла невидимо спочивала душа: вона ще не сміла вилетіть з хати.

По обличчю мерця все розростались плями, наче затаєні думки його ворушили, безперестанку міняючи вираз. В піднятому кутику вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... (Під час ігор) Поміст двигтів у хаті під вагою молодих ніг, і скакало на лаві тіло, трясучи жовтим обличчям, на якому все іще грала загадкова усмішка смерті.

Може, в потойбічному житті Іван зустрінеться з Марічкою і вони будуть у парі. Може, тому посміхався Іван?

Усе життя Івана - буденне і водночас казкове, схоже на страшну легенду суворих Карпат, то втілені в реальність тіні забутих предків - їхні звичаї, легенди, повір’я, їхня нерозривна єдність із світом природи - суворої та величної.

Інші образи твору - люди і казкові істоти - також підкреслюють єдність людини і природи (Юра, Палагна, баба Хима, Чугайстир, нявка, щезник, голос сокири). Тут варто зазначити, що для більш повного розуміння твору варто ознайомитись із демонологією давніх гуцулів, з’ясувати, хто такі арідник, щезник, нявка, Чугайстир, мольфар.

Засоби творення образів не зовсім типові: у творі мало діалогів, широких портретів. Засобом характеротворення тут виступають, відповідно до законів імпресіонізму, зображення порухів душі: відчуття героєм природи, музика й спів, його радість і горе.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.