Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Василь Стефаник (1871-1936)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Стефаник Василь

Василь Стефаник - автор, який переживав те, що писав, на емоційно-психологічному та фізіологічному рівнях. Він сприймав народну недолю як свою власну; болів народною трагедією; відчував народну розпуку, відтворював їх у новелах «коротко, сильно і страшно» (за висловом Максима Горького).

Народився в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині - Івано-Франківська область) у заможній селянській родині. Навчання: місцева сільська школа (1878-1880), Снятинська школа (1880-1883) (за словами Стефаника, «строїла душу»), чоловіча польська Коломийська гімназія (з вересня 1883 до літа 1890) (Стефаник: «...гімназія, крім формального научання і ворожого відношення... до українців, студентів... нічого не давала»), гімназія в Дрогобичі (1890-1892); медичний факультет Краківського університету (університет не закінчив).

У листопаді 1897 року відбувся письменницький дебют Стефаника: чернівецька газета «Праця» з 21 листопада по 3 грудня надрукувала шість новел.

У серпні 1903 року побував на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з М. Коцюбинським, М. Старицьким, Б. Грінченком, Г. Хоткевичем, Оленою Пчілкою, М. Вороним, виступив з вітальною промовою. Тоді ж кілька днів перебував у Києві, відвідав могилу Шевченка в Каневі.

3 1910 року з дружиною та трьома синами, Семеном, Кирилом і Юрком повертається до Русова.

4 лютого 1914 року померла дружина Ольга Гаморак.

У 1916 році деякий час мешкав у Відні. Під впливом страшних подій Першої світової війни знову повернувся до творчості. Написав новелу «Марія», яку присвятив пам’яті Івана Франка.

1926 рік - громадськість України відзначила 55-річчя від дня народження митця.

У 1933 році на знак протесту проти штучного голодомору відмовився від пенсії, що її виплачувала підрадянська Україна.

Тяжко хворіє, переносить частковий параліч, до всіх захворювань додається й запалення легенів. 7 грудня 1936 року письменника не стало.

В. Стефаник належав до «Покутської трійці».

Подивімось у словник

«Покутська трійця» - умовна назва об’єднання українських письменників Василя Стефаника, Марка Черемшини (справжнє прізвище І. Семенюк), Леся Мартовича, що були родом із прикарпатського Покуття на Станіславщині. Вони разом навчалися у Коломийській та Дрогобицькій гімназіях (90-ті роки XIX століття), зібрали бібліотечку української літератури, створили літературну групу. Для їхніх творів характерне поєднання гуцульського діалекту та літературної мови.

Творчість Стефаника поділяється на два періоди:

1) 1897-1901 роки За цей період написав 39 новел, які увійшли до чотирьох збірок:

- «Синя книжечка. Образки Василя Стефаника» (Чернівці, 1899) (новели «Виводили з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-самісінька», «Побожна» та ін.);

- «Камінний хрест» (1900);

- «Дорога. Новели» (вийшла в грудні 1900 року, але, за тодішньою традицією, датована наступним, 1901 роком);

- Моє слово» (1905 рік, у збірці вміщені твори, пролуковані раніше).

2) 1916-1933 роки. У другому періоді написано лише 20 новел («Вона - земля», «Діточа пригода», «Мати», «Пістунка», «Сини», «Шкільник», «Воєнні шкоди», «Дід Гриць», «Дурні баби» та ін.). Вони увійшли до збірок

- «Земля» (1926);

- «Твори» (1933).

Отже, у творчості Стефаника переважає жанр новели, який відзначаються .

- глибоким психологізмом;

- драматизмом;

- лаконізмом;

- прихований ліризм (деякі новели - маленькі ліричні драми);

- персонаж новел - головно селянин.

Поміркуймо з науковцями

Кожна його новела - це картина трагедії селянського життя, трагедії разючої бідності. Безнадійної самотності. Невимовної туги від розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказанної краси та любові до людини, входить в серце читача і не дає спокою, ятрить болем душу.

В. Яременко