Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Панас Мирний (1849-1920)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика - визначне явище в українській літературі. За обсягом, широтою соціально-історичної панорами, глибиною бачення й розуміння авторами психологічної мотивації дій героїв, досконалістю мови це й досі не перевершене епічне полотно життя українського суспільства. На жаль, шкільною програмою передбачено вивчення цього твору у скороченому варіанті, що не тільки шкодить читачу належно оцінити талант Панаса Мирного та Івана Білика, а й зумовлює деякі проблеми під час підготовки до ЗНО, оскільки поняття «скорочене прочитання твору» кожний учень може тлумачити у досить довільних межах. Тому допитливому читачеві слід прочитати роман повністю, щоб повною мірою осягнути й зрозуміти задум авторів, побачити широку панораму тогочасної дійсності, дати власну оцінку героям твору.

Про задум написання твору Панас Мирний розповідає в нарисі «Подоріжжя від Полтави до Гадячого». Під час поїздки до рідних Опанас Рудченко почув від візника історію про Василя Гнидку, ватажка розбійників, який чинив немало грабунків і вбивств, вирізав людей сім’ями. Панаса Яковича вразило, що народ «вибачає своїм самим лютим зарізякам, часто й густо величає їх нещасними й безталанними». Ця оповідь лягла в основу повісті «Чіпка», яку він надіслав для зауважень своєму братові й другу Івану Білику. Спільна творчість братів посприяла трансформації невеликої повісті у багатоплановий роман, який у першій редакції мав назву «Пропаща сила». Остаточною назвою роману стали слова з Біблії (Книга Іова, 6, 5):

О, хто б узяв та зважив моє горе!

Хто на вагу зложив моє нещастя!

Було б воно піску морського важче:

Того й гірке й досадне моє слово.

Я стрілами Господніми постріляй,

Отруту їх душа моя впиває,

І Божий страх на мене ополчився.

Хіба рика онагра серед паші?

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Це риторичне запитання означає незадоволення людини умовами її життя, і якщо не пояснює, то хоча б примушує замислитись інших над причиною нелюдських вчинків, які зробила людина під впливом і соціальних, і психологічних чинників.

Роман був закінчений у 1875 році і надісланий до цензури. Проте побачити світ у Росії цей твір не зміг, оскільки 18 (30) травня 1876-го був виданий указ імператора Олександра II, підписаний в м. Бад-Емс (Bad Ems, Німеччина), спрямований на обмеження використання й викладання української мови в Російській імперії. Цей указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863 року. Безпосередній привід до видання горезвісного указу - меморандум, направлений царю помічником попечителя Київського учбового округу М. Юзефовичем, який звинувачував українських просвітителів у тому, що вони хочуть «вольной Украины в форме республики, с гетьманом во главе». Емський указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги на «малоросском языке»; видавати оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов (винятки зроблено для «исторических документов и памятников» та «произведений изящной словесности», з рядом застережень: наприклад, заборонялась українська орфографія кулешівка і вимагалась «общерусская орфография» - ярижка) і за умови попередньої цензури; виконувати публічно «различные сценические представления и чтения на ополяченных наречиях», друкувати ноти з українськими текстами.

За жанром твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - соціально-психологічний роман. Розвиток цього жанру починається в XIX столітті й досягає розквіту у творчості О. Бальзака, Стендаля, Г. Флобера, А. Толстого, Ф. Достоєвського, I. Тургенєва, в українській літературі автором першого соціально психологічного роману став А. Свидницький («Люборацькі»), проте це не зменшує значимості твору й рівня таланту авторів роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Суть цього жанру - спрямованість на розкриття психології людської особистості разом із художнім аналізом сучасного суспільства.

Подивімось у словник

Соціально-психологічний роман - великий за обсягом епічний твір, для якого характерне панорамне зображення дійсності, багатоплановість сюжету, показ переживань, поведінки, настроїв, внутрішнього світу персонажів, зумовлених соціальними обставинами та соціальним середовищем.

Художній метод роману - критичний реалізм. Сформувавшись в епоху Відродження, цей метод в українській літературі пройшов кілька етапів розвитку (зазначені лише деякі представники напрямів):

• просвітитницький реалізм (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко);

• синкретичний реалізм - поєднання реалістичних і романтичних мотивів з перевагою реалістичних (ранній Т. Шевченко, П. Куліш, Марко Вовчок);

• критичний реалізм (Т. Шевченко, Панас Мирний, І. Франко, І. Карпенко-Карий);

• соціалістичний реалізм (основоположник - Максим Горький).

Критичний реалізм став найвищим етапом у розвитку класичного реалізму.

Твори цього напряму відзначаються високим ідейно-художніми та естетичними якостями, об’єктивністю художнього зображення, нещадною викривальною силою, пристрасністю, гуманізмом, народністю, зображенням персонажів у взаємодії з оточенням (через деталі інтер’єра, портретні характеристики, пейзаж, систему персонажів тощо).

Ідея роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» по своїй суті дуже масштабна, сконцентрована у назві роману. Це бунт, протест, пошуки правди у суспільстві, де правди знайти неможливо, де людина може не втриматись від соціального падіння, на шляхах до правди збиваючись на «слизьку дорогу», на манівці. Іван Білик, співавтор роману, так обґрунтовував його ідею: «Всякое общественное явление, а в том числе и разбойничество, имеет две стороны: внутреннюю - процесс нравственного падения человека - и наружную - общественную. Так, по-моему, эти две стороны и следует развивать».

Багатоплановий роман піднімає цілий ряд проблем як тогочасного суспільства, так і загальнолюдського характеру: народна мораль; влада землі; місто і село; взаємозв’язок історії й сьогодення; соціальні умови формування «пропащої сили»; жіноча доля; стосунки між представниками різних суспільних верств; закон і беззаконня; помста як засіб відновлення справедливості; злочин і кара; «голодна воля»; спокута дітьми провини їхніх батьків; становище солдат у царській армії... Цей ряд проблем можна продовжити, адже у творі життя народу показане, як сказав І. Білик, «без жодної прикраси - таким, яким він справді живе у світі».

Зважаючи на складність композиції твору, велику кількість сюжетних ліній, глибокий психологізм не тільки частин розвитку дії, а й позасюжетних елементів, видатний літературознавець О. Білецький назвав роман будинком «з багатьма прибудовами».

Сюжетні лінії героїв роману - Мотрі, Максима Ґудзя, Чіпки, Галі, Христі й Грицька, панів Польських та інших - розвиваються, сплітаючись, утворюють складну історію людського життя.

Попри всю багатоплановість дії твору та тривалості її у часі, роман внутрішньо об’єднаний образом Ничипора Варениченка, Чіпки. Цікаво, що автори відходять від традиційності композиції твору - про умови народження Чіпки, його дитинство, умови формування характеру читач дізнається пізніше, а роман починається розповіддю про найкращий час життя Чіпки, коли він, ідучи своєю землею, радів життю, відчував себе щасливою людиною й зустрів своє кохання - «польову царівну» Галю. Проте навіть тоді в обличчі його було щось незвичне, хиже, що готувало читача до можливих страшних змін у його долі.

Поміркуймо з науковцями

Панас Мирний (Афанасій Рудченко) належить до найвизначніших українських повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології.

І. Франко

У романі складна система образів, головним із яких є Чіпка Варениченко.

Доля не завжди була жорстокою до Чіпки - вона неначе ставила його на роздоріжжі, даючи йому вибір, підтримку чи можливість усвідомлення власного життєвого шляху: глум над хлопчиком-байстрюком притлумлювала опіка матері, ніжна турбота баби Оришки, щирі бесіди діда Уласа; участі у розбійництві, що стала своєрідною помстою за позбавлення землі, можна було уникнути, послухавши порад матері, а згодом і Галі; виключення з земства - це не тільки усунення Ничипора як захисника селянської правди - це ще й повернення до Чіпки не спокутуваного давнього злочину... Добрий хазяїн, коханий чоловік, шанована у громаді людина - і жорстокий злочинець, у якого не було жалю навіть до дитини. Чи думав Чіпка про кохану жінку, про матір, про їхні загублені долі? У чому ж тоді полягає сенс його боротьби за справедливість? Де ж його правда?

Варто звернути особливу увагу на образ Грицька - саме його доля дає певні відповіді на питання, які перед собою ставив Чіпка-бунтар: чесна праця - ось основа гідного життя. Сироті Грицькові самому довелося дбати про себе, досягати певного соціального рівня. Проте такий шлях для Чіпки був неможливим.

Так само цікавим для розгляду буде образ Галі. Складним є психологічне питання: чому дочка розбійників, Явдошки і Максима, виросла чесною, чистою людиною? А мати Чіпки, Мотря, ця знівечена долею жінка, - які душевні муки пережила вона, страждаючи від свого ж сина? Мабуть, є не тільки зовнішні, а й глибокі внутрішні індивідуальні моральні чинники, що зумовлюють формування людської особистості. Саме ці тонкі нюанси людської душі й стали предметом уваги авторів роману. Панас Мирний завжди з надзвичайною вимогливістю ставився до точності й виразності відтворення кожної, здавалось би, дрібниці у змалюванні стану героя, його портретної характеристики, оточення тощо. Сам письменник називав себе через це «великим пунктатором».

Основний масив лексики роману - нейтральні загальновживані слова. Проте широка географія твору, занурення авторів у різні соціальні шари суспільства зумовлюють появу в тексті роману сільськогосподарської термінології (тік, скирти, зорати, засіяти), виробничої термінології (робітник, товар, заводчик), емоційно забарвленої лексики (швиденько, хазяйствечко, пустка, луципір, харциза), застарілих слів, канцеляризмів (справник, становий, стряпчий) тощо. Зважаючи на те, що багато слів для теперішнього покоління є малознайомими, варто звертатись до тлумачного словника. Щедро насичений текст роману прислів’ями та приказками, навіть назви ряду розділів є прислів’ями: «Наука не йде до бука», «Козак - не без щастя, дівка - не без долі», «Лихо не мовчить». Серед тропів автори найчастіше вдаються до епітетів, порівнянь, антитези, метафор тощо. Іноді цілі уривки твору насичені такими художніми засобами, створюючи яскраві портрети, інтер’єри, пейзажі: «Там стояло невеличке сільце, або краще - невеличкі хутірці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу. Мазанок було всього, може, хат з п’ять, а то все - землянки при самій землі, як могилки, повіддималися. Тільки один димар нагадував, що то не берлога звіряча, а людська оселя, що берегла людей од звіра і лихої години». Пошуки художніх скарбів роману може стати для учнів цікавою дослідною роботою.

Поява твору Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» означала досягнення українською літературою високого рівня зрілості, що, всупереч царським указам і циркулярам, потужною рікою вливалася у море загальноєвропейського культурно-мистецького простору.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.