Українська література 100 тем

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК-ДОВІДНИК

Агіографія — жанр християнської літератури, в якому подається опис життя святих та аскетів.

Алітерація — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних, які інтонаційно увиразнюють вірш, емоційно поглиблюють його зміст.

Алюзія — стилістична фігура, яка містить вказівку, натяки чи аналогію на історичний,, літературний чи міфологічний, політичний або побутовий факт, який закріпився в текстовій культурі або в розмовному мовленні.

Ампліфікація — стилістична фігура, яка базується на нагромадженні однорідних елементів мови.

Анафора — стилістична фігура, єдинопочаток, який вживається у вигляді повторів звукових, лексичних чи синтаксичних (на рівні структури) на початку віршового рядка.

Антитеза (протиставлення) — стилістичний прийом, який полягає у зіставленні протилежних думок або образі з метою посилення враження.

Апунктуація — відсутність розділових знаків, що, у свою чергу, залучає читача до співпраці.

Асиндетон (безсполучниковість) — стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, котрими зв'язкуються окремі слова або частини фраз.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, яке надає віршованій мові милозвучності.

Градація — стилістична фігура, суть якої у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значущості.

Дискурс — спосіб, форма організації мовної і літературної діяльності (дискурс розмовний, педагогічний, судовий тощо); уживається і в розумінні індивідуального стилю митця.

Евфемізм — заміна різких або грубих слів і виразів та деяких власних імен м'якшими або умовними позначеннями.

Еклектика — поєднання в понятті, течії або творі різнорідних, несумісних елементів, запозичених з протилежних концепцій.

Епатаж — скандальний вибрик або шокуюча поведінка, яка суперечить принятии у суспільстві моральним, соціальним та правовим нормам, яке розглядається пересічними представниками суспільством як нерозумна або недостойна поведінка.

Епістола — твори різних жанрів художньої літератури, в яких використовуються форми послання чи листа.

Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні звуків, слів, словосполучень наприкінці віршових рядків.

Етюд — 1) невеликий літературний твір, присвячений якомусь питанню; 2) невелика одноактна п'єса з драматичними подіями; 3) п'єса навчального характеру, в якій застосовується прийом гри.

Звукопис — імітація різних звуків природи, особливості тембру, темпу, висоти, тональностей звукосполученнями мови.

Ідилія — одна з форм буколіки (жанру античної поезії на теми безтурботного сільського життя), невеликий, часто віршовий твір, що поетизує сільське життя.

Інверсія — стилістична фігура, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні (Звичайний порядок: Підмет — присудок — додаток; незвичайний: Присудок — підмет — додаток і т.ін.).

Інтертекстуальність — відтворення в літературному творі певних літературних явищ інших творів (більш ранніх) шляхом цитування, алюзії, пародіювання, ремінісценції).

Кирило-Мефодіївське товариство — українська таємна політична організація, яка виникла у 1845 р. та спиралася на традиції українського визвольного руху. Членами товариства стали вихрванці та співробітники Київського та Харківського університетів. Важливу роль у товаристві відігравали М. Костомаров, Т. Шевченко, Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш тощо.

Кітч (кіч; або від нім. Kitsch — ницість, халтура, відсутність смаку; або від англ. Sketch — „скетч”, „етюд”) — термін, використовуваний для позначення низькопробної речі масової культури, творів, яким бракує смаку.

Легенда — жанр літератури і фольклору, мало сюжетна фантастична оповідь історико-героїчного, апокрифічного або міфологічного змісту, спрямована на вірогідність зображуваних подій.

Мадригал — світський літературний та музично-поетичний жанр епохи Відродження, невеликий вірш на тему кохання.

Медитативність — поняття, яке виникло з релігійно-фізичного явища медитації в релігіях індуїзму та філософії буддизму. Його пов'язують із самозаглибленням.

Медитація — жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами існування, схиляючись до філософських узагальнень.

Мелодрама — жанровий різновид, у якому іде прямолінійний поділ на добро і зло, прослідковується в морально-дидактична тенденція та гіперболізують ся пристрасті.

Містерія — релігійна драма, яка виникла на основі літургійного (літургія — богослужіння) дійства.

Неоплатонізм — напрям античної філософії (3—4 століття н. е.), у якому поєднуються філософські елементи Платона, Аристотеля та східних філософів. Вчення неоплатоністів базувалося на понятті еманації (випромінюванні) матеріального світу, яке відбувається із духовного першоджерела. Уживання цього поняття у формі „нео-неоплатонізм”, вочевидь, вказує на сучасне прочитання цього філософського напрямку митцем”.

Нігілізм — світоглядна позиція, яка полягає в запереченні цінностей, існуючих етичних норм.

Палімпсест — пергамент, на якому спершу стерли первісний текст, а потім на ньому написали новий.

Паралелізм — уподібнення, аналогія, спільність характерних рис (наприклад, паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя).

Парономазія — стилістична фігура, яка утворюється шляхом зіставлення слів, різних за значенням, але подібних за звучанням (тобто на основі омонімії, паронімії тощо).

Плеоназм — надлишковість засобів, використовуваних для передачі лексичного або ж граматичного змісту висловлювання (основний лейтмотив — лейтмотив і так є основним, провідним мотивом).

Ремінісценція — відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, виразів, деталей тощо з широко відомого твору іншого автора, перегукування з ним.

Ретардація — прийом, який полягає у навмисному штучному уповільненні сюжету, дії за допомогою введення в художній твір епізодів та сцен, описів природи тощо.

Рефлексія — розмірковування, внутрішня зосередженість, аналіз власних роздумів і переживань.

Синестезія — художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

Синкретичність — типова ознака первісного мистецтва, у якому елементи різних мистецтв (музики, танцю, співу, словесного мистецтва) є неподільним цілим. Також синкретиним є такі сучасні види мистецтва як кіно і більшість великих шоу.

Соціальна повість — це повість, у якій герої зображені на тлі якихось соціальних подій чи зв'язані з певними суспільними обставинами.

Соцреалізм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, який був єдиним офіційно дозволеним в СРСР „творчим методом” літератури і мистецтва.

Тавтологія — риторична фігура, повторення однакових або схожих за змістом слів.

Театр корифеїв (корифей — заспівувач, зачинатель) за сім років існування поставив на своїй сцені твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка тощо. До його складу входили: Марія Заньковєцька, Олександра Вірина, брати Тобілевичі (виступали під псевдонімами Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті.

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески.

Футуризм авангардний напрям у літературі та мистецтві, який розвинувся на початку XX ст. переважно в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.

Шевченківський вірш” — розмір поезії Шевченка — 14-ти складовий вірш, який походить від народнопісенного силабічного 14-складника, його називають коломийковим віршем (4+4+6).