Українська література 100 тем

ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII - 70-90-ті рр. XIX ст.

49. ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ВІРШ «ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА»

√ У вірші-посланні (належить до громадянської лірики, написаний чотиристопним хореем) відтворюються спогади поета про старожитню Україну, запорожців, славу рідного краю, яка була колись.

Ідея — пробудження національної свідомості, висловлення прохання до Г. Квітки-Основ'яненка звертатися у своїх творах до минулого Батьківщини, Запорізької Січі.

Композиція:

• експозиція: про знищення Запорізької Січі;

• зав'язка: розмірковування над здобутою козаками-захисниками славою;

• кульмінація: звертання до Г. Основ'яненка, аби той уславив героїчне минуле, варте шани і пам'яті;

• розв'язка: сум поета за батьківщиною під час перебування на чужині.

Художні засоби:

• метафори: «місяць сходить», «очерети питають у Дніпра», «сонце гріє, вітер віє», «могили стоять та сумують», «тирса шуміла», «жита похилились», «не покриють Україну червоні жупани!», «слава не поляже, а розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине...»;

• епітети: «мова хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая» тощо;

• гіпербола: «кров ляха, татарина морем червоніла» тощо;

• повтори: «сходить... сходить»; «Вернітеся!», «Не вернуться!»; «правда... правда»;

• порівняння: Мова... голосна та правдива, як Господа слово» тощо;

• анафори: «Де...», «Без...», «За що...» тощо;

• звертання, риторичні оклики і запитання.