Українська література 100 тем

ІВАН ФРАНКО. ГІМН - ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII - 70-90-ті рр. XIX ст.

Іван Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицького повіту — 28 травня 1916 р., Львів) — „золотий міст” між українською та зарубіжною літературами, поет, прозаїк, драматург, критик та історик літератури, мовознавець, перекладач, видавець.

Поезія у збірках:

• суспільна лірика: „З верщин і низин”;

• інтимна лірика: „Зів'яле листя”;

• філософська лірика: „Мій Ізмарагд”;

• відображення автором драми власного життя: „Із днів журби”;

• містичне кредо поета-борця: програмова збірка „Semper tiro”.

! Майстерність І. Франка проявилася не тільки у віршах, але і в епічних поемах: „Панські жарти” (1887), „Сурка” (1890), „Смерть Каїна” (1889), „Іван Вишенський” (1900), „Мой- сей” (1905).

Проза охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів:

• показ зубожілого галицького села на тлі пролетаризації:

збірки „В поті чола”, „Галицькі образки”; автобіографічні оповідання „Малий Мирон”, „Грицева шкільна наука”, „Олівець” та ін.;

• вершини прози Франка, показ революційної боротьби, історичні екскурси:

повість „Boa constrictor”, соціальний роман „Борислав сміється”, історична повість „Захар Беркут” та ін.;

• зображення морального розкладу „верхів”:

романи „Для домашнього вогнища”, „Основи суспільності”, „Перехресні стежки”.

У драматургії Франко виявив себе як майстер соціально-психологічної та історичної драми й комедії:

соціально-психологічна драма „Украдене щастя”, віршована історична драма „Сон князя Святослава”, комедії „Рябина”, „Учитель”, одноактівки „Останній крейцар”, „Майстер Черняк” та ін.

! Дитяча література збагатилася Франковими книгами „Коли ще звірі говорили”, „Лис Микита”, „Пригоди Дон-Кіхота”, „Коваль Бассім”, „Абу-Касимові капці” тощо.

ПоезіяГімн” (1880, збірка „З вершин до низин”, написана чотиристопним хореєм, суміжне римування) — один з прикладів громадянської, революційно-патріотичної лірики в українській літературі:

— образ „вічного революціонера” — могутність, нездоланність народу, прагнення до свободи;

— ліричний герой набуває символічного значення, уособлюючи месію, пророка, архангела, поета;

— акцент на рушійній силі „науки, думки, волі”.

! Зображення соціального середовища, в якому відчувається дух вічного революціонера:

„Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз...”.

! Автор вказує на розвиток революціонера, його можливостей вести за собою:

„Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою...”.

Художні особливості поезії „Гімн”: анафора „ні” підкреслює незламність; частота дієслів-присудків — створення відчуття сили, яка вже наступає; алітерації, анафори, віршовий розмір створюють маршову мелодику; наявні перелічення, метафори, риторичні запитання.