Українська література 100 тем

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ. МОЛЮСЬ І ВІРЮ - ЛІТЕРАТУРА кін. XIX ст. - 30-х рр. XX ст.

Максим Тадейович Рильський (19 березня 1895 р., Київ — 24 липня 1964 р., Київ) — поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік Національної академії наук України.

√ У літературних колах М. Рильського долучали до групи „неокласиків”.

√ У доробку М. Рильського збірки поезій „На білих островах”, „Під осінніми зорями”, „Синя далечінь”, „Тринадцята весна”, „Знак терезів”, „Неопалима купина”, „Мандрівка в молодість”, „Зграя веселиків” та багато інших.

Особливості творчості М. Рильського:

• провідні теми: любов до батьківщини, дружба народів, творча праця народу на благо своєї країни, боротьба за мир;

• улюблені образи (найчастіше символічні): міст, незгасна зоря, весна людськості, пишне ліго та ін.;

• багатство тропів: порівнянь, епітетів („За колоски налиті... За руки працьовиті...”), метафор, символів;

• уживання авторських неологізмів, складних епітетів: злотостеблі (ниви), вікопомний (подвиг), непоборно-сміла (Радянська Армія) тощо;

• створення образів, що зачіпають різні почуття людини (слухові, зорові, смакові), так звана синестезія;

• майстер стислого висловлювання, близького до афоризму;

• уживання стилістичних фігур: анафора, риторичні запитання й оклики, звертання тощо;

• розмаїття розмірів і рим: різностопні ямби, хореї, трискладові розміри (дактиль, амфібрахій, анапест);

• розмаїття поетичних строф та форм: терцини, секстини, семирядкові, октава, онєгінська строфа.

ВіршМолюсь і вірю...” (1918, збірка „Під осінніми зорями”) належить до пейзажно-філософської лірики (напрям модернізм, течії неокласика, неоромантизм, символізм) зображає людину у вирі життя.

Ідея вірша — утвердження краси і віри як основоположних принципів, які тримають людину.

Композиція — чотири катрени, розмір — 4-стопний ямб, римування перехресне.

√ Світлі відчуття життя підсилюються пейзажами: „грає вітер”, „голуби ясної вроди черкають неба береги”.

Ліричний герой ніби „переріс” світ, вважаючи його своїм дитям, закликає радіти і насолоджуватися разом:

„Клянусь тобі, веселий світе,. / Клянусь тобі, моє дитя, / Що буду жити, поки жити / Мені дозволить дух життя!”.

Образи: людей (ліричний герой), міфологічних істот (вид пречистої надії; дух життя); природи (вітер, зграї голуби, вода); явищ і предметів: клятва, синя глибина, берег, серце, моління й віра.

Символи: божественна присутність (голуби); чистота (пречиста надія); досяжна гармонія (неба береги); стихія першотворення, життя (води) та ін.

Засоби художньої виразності підсилюють відчуття героєм „духу життя”:

• анафори: і...і; клянусь...клянусь;

• алітерації: „тремтячі зграї черкають”;

• риторичні звертання, оклики: „веселий світе”, „моє дитя”;

• епітети: „пречиста надія”;

• метафори: „серце б'ється”, „голуби черкають”;

• інверсії, метонімії, тавтології тощо.