Українська література 100 тем

ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС. МІСЦЕ І РОЛЬ МИТЦЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

Історико-літературний процес — історичний розвиток національної, світової літератури, який можна розглядати як історію зміни літературних напрямів.

Літературний напрям — стійка і повторювана в тому чи іншому періоді історичного розвитку літератури цілісна й органічно пов'язана сукупність основних особливостей літературної творчості, яка проявляється як у характері відбору явищ дійсності, так і у відповідних принципах добору засобів художнього відображення, зафіксованих у цілої низки письменників.

√ У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм.

Розвиток літературного процесу визначається наступними художніми системами: творчий метод, стиль, жанр; спільність мотивів, тем та ідей; літературний напрям, течія, школа.

! І. П. Котляревський — зачинатель сучасної української літератури.

! Нова українська література, заснована !. П. Котляревським, пройшла періоди сентименталізму, романтизму. До Котляревського література проявилася у вигляді барокових творів.

! Т. Г. Шевченко — основоположник сучасної української літератури.

Нова українська література — українська література XIX ст., яка базувалася на народній мові, що слугувала внутрішньою національною основою для її розвитку.

Новітня українська література — література, яка починає формуватися на межі ХІХ-ХХ ст. і зумовлюється появою письменника з естетичною свідомістю нового типу, який критерій краси і правди намагався привести до гармонії.

√ Основні напрями української літератури:

• бароко (XVII-XVIII ст.);

• класицизм (XVIII—поч. XIX ст., не зміг вповні проявитися в українській літературі під впливом несприятливих історичних обставин);

• сентименталізм (др. пол. XVIII—поч. XIX ст.);

• романтизм (кін. XVIII—поч. XIX ст.);

• реалізм (др. пол. XIX ст.—поч. XX ст.);

• натуралізм (проявився в окремих творах);

• модернізм (кін. ХІХ-ХХ ст.);

• соцреалізм (XX ст., часи СРСР);

• постмодернізм (із 1980-х рр.).

Митець відіграє панівну роль у розвитку літературного процесу і займає в ньому чільне місце, оскільки він:

• пропускає крізь себе „виклики часу“, робить висновки і акумулює їх у своїй творчості;

• виступає рупором епохи, змальовуючи образи, які є найбільш влучними для фіксування дійсності реальної або фантазійно-реальної;

• розвиває національну мову, фіксує нові мовні одиниці на сторінках власних творів, потверджує мовний матеріал, який існував дотепер;

• стаючи майстром слова, забезпечує наступним поколінням плацдарм для розвитку засобів письменства.

! Колись письменник Євген Концевич сказав про себе: „Я живу за принципом: якщо можеш не писати — не пиши. Пиши тоді, коли НЕ можеш НЕ писати“.