Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Довженко Олександр
Українська література 100 тем
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. КІНОПОВІСТЬ УКРАЇНА В ОГНІ - ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА
84. Олександр Довженко. Кіноповість „Україна в огні”.
85. Олександр Довженко. „Зачарована Десна” — автобіографічна кіноповість.
86. Андрій Малишко. „Пісня про рушник”.
87. Василь Симоненко. „Лебеді материнства”.
88. Олесь Гончар. Новела „За мить щастя”.
89. Григір Тютюнник. Новела „Три зозулі з поклоном”.
90. Юрій Мушкетик. „Суд”.
91. Василь Стус. „Як добре те, що смерті не боюсь я”.
„О земле втрачена, явися!..”.
92. Іван Драч. „Балада про соняшник”.
93. Ліна Костенко: особливості творчого методу.
94. Ліна Костенко. „Страшні слова, коли вони мовчать”. „Українське альфреско”.
95. Ліна Костенко. Роман у віршах „Маруся Чурай”.
96. Іван Багряний. „Тигролови”.
97. Євген Маланюк. „Стилет чи стилос?”.
98. Юрій Андрухович: особливості творчої манери.
99. Оксана Забужко як помітна постать в сучасній українській літературі.
100. Ігор Римарук — поет-філософ.
84. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. КІНОПОВІСТЬ „УКРАЇНА В ОГНІ”
√ Олександр Петрович Довженко (30 вересня 1894 р., с. Сосниця, Чернігівська обл. — 25 листопада 1956 р., поселення Передєлкіно, Московська обл.) — письменник, кінорежисер, кінодраматург, класик світової кінематографії.
• Кіноповість — твір кіномистецтва з порівняно складним сюжетом, який базується на цілій низці подій і в якому зображувана дійсність охоплюється з епічною широтою.
• Героїчна, патріотична, політична кіноповість „Україна в огні” (1943 р., опублікована лише через 10 років) написана у час, коли О. Довженко попросився на фронт у якості кореспондента газети „Красная звезда” і став свідком звільнення українських земель від окупантів.
Він друкує в газеті „Известия” від 31 березня 1942 р. статтю „Україна в огні”. Цю назву він візьме і для сценарію фільму, який пише протягом 1941-1943 рр. Довженків сценарій „Україна в огні” було засуджено за „націоналізм” та „антирадянщину”.
√ Художній напрям — реалізм з елементами неоромантизму.
! О. Довженко возвеличує патріотів, героїв війни; засуджує радянську владу за трагедію, яка трапилася з народом; шукає відповіді на болісні питання (причини зрадництва, перемоги великою кров’ю); утверджує думку про невмирущість українського народу.
√ Основні мотиви в кіноповісті: влада й людина, людина в період війни, сила кохання, зрадництво, героїзм, принесення себе в жертву, „неперевність роду”, Батьківщина, відповідальність перед народом і собою.
√ Образи-символи: всенародна трагедія — Україна в огні; український дух, незламність — Лаврін Запорожець; безсмертя любові, героїзм — Василь Кравчина; жіночність, чистота — Олеся; „заблукалі” душі — Заброда; інтелектуальна Європа — Еріх фон Крауз; владна байдужість — документи; невмирущість народу — пісня.
√ Кіноповість складається з 50 окремих епізодів-картин, кожна з яких містить кадри. Композиційне обрамлення (однаковий початок і закінчення твору) — народна пісня „Ой піду я до роду”.
√ Вирізняється кілька сюжетних ліній:
• історична — події війни;
• долі Запорожців;
• кохання Василя й Олесі;
• доля Христі Хутірної.
! Пояснення причини денаціоналізації українців О. Довженко вкладає в уста німця: „... у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії... Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин...”.
! Автор пояснює причини зрадництва, його слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді: „У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. <...> Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово „священна” не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі”.
