Українська література 100 тем

ОЛЕСЬ ГОНЧАР. НОВЕЛА ЗА МИТЬ ЩАСТЯ - ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар (3 квітня 1918 р., Домівка — 14 липня 1995 р., Київ) — письменник, літературний критик, громадський діяч.

! Творчий доробок письменника: трилогія „Прапороносці”, новели „Ілонка”, „Гори співають”, „Кресафт”, „Пізнє прозріння та ін., книги новел „Південь”, „Дорога за хмари”, „Чари-комиші”, повісті „Земля гуде”, „Микита Братусь”, „Щоб світився вогник”, „Бригантина”, дилогія романів „Таврія” і „Перекоп”, романи „Тронка”, „Собор”, „Берег любові”, „Твоя зоря”, „Людина і зброя”, „Циклон” тощо.

• Соціально-психологічна новела з елементами політичної „За мить щастя” (1964 р., реалізм із елементами романтизму) писалася в час, коли вже був написаний роман „Людина і зброя”, в якому змальована трагедія батальйону студентів.

Темою новели є кохання радянського воїна і жінкі-мадяркі у часи перебування радянських солдатів в Угорщині. Там їх сприймали зовсім не як визволителів, а як завойовників. Події новели зображаються 60-ті рр. XX ст. — 1943 р. у Рангуні (Угорщина).

√ У новелі оспівується світле кохання. Щоб його відчути, людина може віддати життя. Автор засуджує ситуацію, коли ніхто не переймається .мільйонами смертей на війні, за це нікого не карають, а за смерть одного ревнивця, яка трапилася випадково, було покарано чисту душу.

Основні мотиви новели: кохання, мить щастя, влада і людина у протистоянні, людина і війна, справедливість.

Образна система новели: оповідач, Сашко Діденко (молодий радянський воїн), Лора (молода мадярка), чоловік Лариси, комбат Шадура та ін.

Сашко Діденко, захмелілий від кохання:

„наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й чекав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки (так він свою мадярочку називав)...”;

Лора (Лариса):

„червона як жар” кофтина, „загорілі ноги”, „карим сонцем налляті очі”, „густо-вишневі губи”; „Вона ніби тільки й ждала цього пориву, шпарко охопила хлопця руками і, відхилена на снопи, віддарювала його жаркими поцілунками спраглості, вдячності й відваги...”;

Чоловік Лори:

„чорне обличчя”, „божевільна каламуть в очах” (контраст до сонячності в очах Лариси).

Композиція новели цікава: власне новела обрамлюється:

• прологом: оповідач в сонячному Рангуні згадує історію сонячного літа, коли радянські війська звільняють Угорщину;

• епілогом: „Дива не трапилося. Сталося все, що мусило статися”.

Художні засоби: епітети, порівняння, метафори, прийом контрасту, риторичні фігури.

! Автори використовує контраст, порівнюючи попередні барви портретних описів із теперішніми.

Лариса вже не зваблива „переможниця” життя, а жертва обставин:

„змучена, перестраждана жінка з темним проваллям очей, що горять, як у хворої”.

! За кількома реченнями читається цікавий зміст і суть справжньої трагедії:

„Тепер тільки одна людина в державі могла помилувати його. Справа дійшла до Москви”.

У новелі показано, що престиж держави перевищує гуманність. Варто задуматися, чого варта держава, якщо вона така байдужа до долі конкретної людини.