Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Стус Василь
Українська література 100 тем
ВАСИЛЬ СТУС. ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я. О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ - ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА
√ Василь Семенович Стус (6 січня 1938 р., Рахнівка, Вінницька обл. — 4 вересня 1985 р., табір в Пермській обл.) — поет-шістдесятник, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник. За свої національні переконання був засуджений на 12 років позбавлення волі.
√ Літературна манера В. Стуса:
• прийоми віршування розмаїті, зустрічається і верлібр, і „фольклорні” стилізації;
• застосування асонансів і алітерацій, „розривних” рядків („В високості необлі- / таній кружляє проміж ві- // ттями / єдине шамоті- / ння безбережне...”);
• вдало використовував діалектизми, архаїзми, розмовну та спеціальну лексику;
• вживав власні новотвори (всевікна, стогори тощо).
• Вірш-заповіт (послання) „Як добре те, що смерті не боюсь я” (1971-1974, збірка „Палімпсести”, течії — неоромантизм, неореалізм, символізм; 5-стопний ямб, перехресне римування) — зразок громадянської лірики, написаний у розлуці з батьківщиною і тузі за нею.
! За пафосом „Як добре те, що смерті не боюсь я” схожий на вірш Т. Шевченка „Мені однаково”: поет не жаліється на особисте життя, проте бажає кращого власному народові, а тому готовий покласти усе на алтар його добробуту.
√ Автор зображає переживання людиною-патріотом розлуки з рідною землею, яку спричинила несправедливість суспільного устрою.
√ В. Стус висуває ідею, що сенс справжнього буття у запереченні зла і світу насильства, утверджує ідеали добра і справедливості.
√ Образи-символи: патріот і громадянин — ліричний герой; Христові муки, доля — тяжкий хрест; символ незнання майбутнього, але передчування тяжких часів — невідомі версти; влада і несвобода — судді; „дзеркала” душі — очі, обличчя.
√ Головний герой утверджує свою незламність:
„Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест...”.
√ Художні засоби: епітети, метафори, метонімія, анафора, символ, риторичне звертання.
• „О земле втрачена, явися!..” (1971-1974, збірка „Палімпсести”, течії — неоромантизм, неореалізм, символізм; 4-стопний ямб, римування перехресне) — вірш медитативного характеру, який належить до громадянської лірики з елементами пейзажної.
√ У вірші зображається переживання людиною власної смерті, небуття в цьому світі. Відчутна ідея утвердження думки про плинність і скороминучість життя. Його краса — те, за чим людина гірко жалкує, особливо у „зболеному сні”.
√ Образи-символи: майбутнє без конкретної людини — пожиттєві ери; земне життя — лихо; важке життя і смерть — зболений сон; вірність — лебединя.
√ Вірш складається з 3 частин, у яких автор просить повернути хоч у спогадах минулі щасливі дні дитинства і юності, напоєні красою.
√ Вірш написаний у формі розмови сина з рідною землею, далекою і втраченою. Поет згадує своє перше юнацьке кохання, вірш — втілення радості пізнання любові.
У останньому рядку втілено оптимістичний настрій усього твору:
„і лазурово простелися, і душу порятуй мені”.
√ Ліричний герой це і є В. Стус. У вірші автор висловлює сподівання, що спогади про рідний край будуть здатні порятувати його душу від зневіри і несправедливості.
√ Художні засоби: епітети, метафори, метонімія, персоніфікація, символ; анафора, повтор (рефрен), риторичне питання, звертання.
