Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Інтермедії до драми Георгія Кониського «Воскресіння мертвих»
Інтермедії
Шкільна драма
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Драма «Воскресіння мертвих» була поставлена в Києво-Могилянській академії до великодніх свят 1747 р., коли Георгій Кониський викладав там поетику. Інтермедії тематично мало пов’язані зі змістом драми. Авторство самого Георгія Кониського сумнівне - ймовірно, авторами були самі виконавці або їхні колеґи-студенти. В сюжетах інтермедій щедро використано фольклорні мотиви.
«Закрутки»
Початок інтермедії суголосний першій дії драми «Воскресіння мертвих», після якої й ставилася інтермедія. Селянин (Мужик) виходить на сцену й виголошує монолог про хліборобську долю, так безпосередньо залежну від проростання посіяного збіжжя (порівняймо: у драмі Земледіл виголошує подібний монолог, щоправда, спрямовуючи думки до загадки життя, котре міститься в зернині). Мужик з інтермедії скептично говорить про сміливців, які беруться передбачати майбутнє, й заявляє:
Мы-то люде пахарни, усе время знаєм,
Коли яке насѣння в полѣ засѣваєм.
Дай бе и довѣку, як у мене зродило,
Коли б то без пакости в цѣлости доспѣло (Інтермедії, с. 164).
Він перелічує видатки, які з майбутнього врожаю призначає на церкву й різні доброчинні цілі, показуючи, що дбає про інших. Аж тут з’являється Син. Він піймав посеред ниви бабу, яка робила в житі «закрутки» (скручувала колосся), тобто ворожила на неврожай. Селянин фаталістично сприймає це за знак неминучої загибелі плодів його важкої праці:
Пошла наша кривава, пошла, як у воду!
Орав, сѣяв, волочив, шерпѣв и негоду,
Уже ж изійшло було и зазеленѣло
Так ґречи, що и очам дивитися мило! (Інтермедії, с. 166).
Селянин веде бабу до війта й обидва віддають її яризі, «що бієт и обдираєт котюги». Ярига, на відміну від селян, розмовляє російською мовою. Баба починає перед ним виправдовуватися, доводить, що лише збирала на полі зілля й не підходила до жита. А щоб Мужик і Війт не могли їй заперечити, вона ворожінням змусила їх замовкнути. Ярига ж добивається заплати за працю, а коли чує, що йому віддадуть у заплату ворожку («с потрухом возмеш єи к кату!»), починає бити й селянина.
«Утеча орендаря»
З усіх інтермедій до драми Георгія Кониського ця найбільш тенденційна й пов’язана з поширюваними царською владою ідеями міжнародної ролі Російської імперії як захисника православних громад. Неодноразові вторгнення російського війська до Речі Посполитої найохочіше арґументувалися потребою захисту православного люду від гноблення.
Головний мотив інтермедії - рятівна місія Росії для дискримінованих українських селян. Він повертав також і до історії Хмельниччини, наслідки якої в період урядування на Лівобережній Україні «Правління гетьманського уряду» все частіше ставилися українцями під сумнів. Інтермедія навіває думку про безперспективність самостійного опору завойовникам і необхідність вдатися під захист Росії.
Серед п’яти типізованих персонажів інтермедії двоє - польські шляхтичі Подстолій і Бандолій - жорстокі, пихаті, певні у своїй природній вищості за «козаків». Перший з них навіть у традиційному вітанні примудряється згадати про власні переваги в стосунках із Богом:
Niech będzie Jezus Chr[ys]tus nawiek pochwalony
Wprzód od szlacheckey, potym od kozackiey strony361(Інтермедії, c. 170).
Панам протистоїть Москаль, якого кличе на допомогу Мужик. Хоча, треба зауважити, до характеристики Москаля також включено таку рису, як зверхність щодо безпорадного селянина-українця, якого Москаль називає «чупруном» (від «чуприна» - аналогічно до «хохол»). Злидні Мужика турбують Москаля лише тому, що тепер не буде в кого забрати коні й мобілізувати його самого до служби в обозі: «Какого ж теперь в подводу взять, ей-Богу, не знаю».
361 Слава навіки Ісусу Христу // Спочатку від шляхетської, потім од козацької сторони (польськ.)
Крім цих персонажів, ми зустрічаємо два об’єкти визиску шляхтичів: уже згаданого Мужика та Жида. Власне, найбільше потерпає Жид: пан Подстолій, у якого він служив орендарем, відібрав йому худобу, домашнє майно,
Забрав миски, тарілки, ложки и сукмани,
А послі хотів мене забить у кайдани (Інтермедії, с. 170).
Інший шляхтич, Бандолій, підмовляє Жида перейти орендарем до нього, обіцяючи пільгові умови й захист. Але Подстолій захищає власні права на Жида. Не домовившись, пани вирішують поділити орендаря, розрубавши його навпіл. Це й доручають зробити Мужикові. Не бажаючи ганьбитися катівським ремеслом, Мужик кличе на допомогу:
Ой лихо, не вдержуся! Панове міряне,
Ратуйте, хто в Бога вірує, бо духу не стане!
Ой коли б тут муй земко, и мы бы щось знали,
Бо таких чортув нераз в чизмаки вбирали! (Інтермедії, с. 174).
Тут і нагоджується Москаль, стурбований своїм: де взяти підводу й візника. Він наказує Мужикові запрягти панів у воза, але ті тікають, Мужика ж Москаль проганяє.
Провідним засобом типізації персонажів виступає мова. Пани говорять по-польському, Москаль - російською, Мужик - українською мовою. Жид же, залежно від того, з ким спілкується, послугується мовою співрозмовника. Мовна партія Жида позначена акцентом, який у фольклорі побутував як єврейський, та чотири рази вжитим вигуком «вей мѣр» («wey mir»).
«Ліки на голод»
Інтермедія розробляє суто побутовий мотив. На сцену виводяться два типізовані персонажі: Циган та Циганка. Мовним засобом типізації виступає імітація ромської мови наприкінці останньої репліки Цигана. Як і належить типізованим персонажам, їхні характеристики зведені до однієї-двох домінантних рис. Циган ледачий і завжди голодний, він мріє про сало й ковбаси, згодний побачити їх як не наяву, то хоч уві сні. Він просить дружину наворожити йому такий сон, а також доручає їй шукати сала для чоловіка й вівса для коней.
Циганка, розлючена неробством чоловіка, дорікає йому за злидні й обіцяє нагодувати єдиним, що для них доступне:
Я для тебе достала два хращи з осятра.
Навару тебѣ борщу, испеку комара (Інтермедії, с. 177).
Її страва на смак нагадує Циганові ракову юшку, тобто зовсім не має смаку й навару. Пообіцявши Циганові «посмарувати йому кості» (ми б сказали, мабуть, - зробити масаж), Циганка зв’язує йому сіткою ноги й б’є, приказуючи:
Оттак тoбѣ, лежню, коли не хощеш робити!
Працуй, коли бажаєш смачно исти-пити! (Інтермедії, с. 178).
Циган відплачує дружині тим самим, і так сценою веселої бійки закінчується інтермедія.
«Убитий дяк»
Наступні дві інтермедії пов’язані між собою спільними персонажами й сюжетом. Цілком реальними суспільними витоками художніх колізій виступають національні антагонізми з виразним соціальним забарвленням, що наростали в Речі Посполитій. Об’єднує обидві інтермедії образ шляхтича, котрий убив був сільського дяка, за це був покараний селянами й не приймається до чистилища. Події розгортаються в болотяних лісах українсько-білоруського пограниччя.
Інтермедія починається монологом Литвина, який з утіхою повідомляє про впорядковане церковне життя в селі, нову церкву й дзвіницю з чотирма дзвонами, чесний і ревний клир. Особливо хвалить Литвин молодого дяка:
Имеем пoпa себе честнаго, старого,
Имеем паламара и дзяка младого.
Але добрій и цѣхій, вcѣx людзей шануець
И церкви святой всегда дзень и ноч пилнуець;
И ничего хмелного не піець, опроч воду,
Нѣ гарѣлки, нѣ бражки пяной, анѣ міоду;
А што соловей в церквѣ он людзіом спѣваець
И дзецей хорошенко в школѣ обучаець (Інтермедії, с. 179).
Тут прибігає шинкарка (трохи згодом ми довідаємося, що її звуть «панѣ Хведорова») й вигукує, що в її шинку заїжджий шляхтич убив сільського улюбленця - дяка. Два Мужики - селяни-українці на ім’я Му- сій та Онуфрій - приносять тіло вбитого й кидаються навздогін за вбивцею. Однак Мужики відразу ж губляться: адже вони не знають дороги. Тоді Литвин береться до ворожіння. Він розставляє сітку, виголошує замовляння - і Лях потрапляє в розставлені тенета. Він намагається відкупитися, пропонуючи селянам п’ять кіп362. Мужик 1 з гнівом відповідає:
Ов, негудный сину! Як же дешево ставиш дяка, дорогого?
Двадцетъ вас не стоить за іодного такого! (Інтермедії, с. 182).
Мужик 2 і Литвин ведуть Ляха до лісу з наміром утопити в болоті.
362 Копа - копиця сіна, в якій було 60 снопів, а в XIV-XVIII ст. ще й міра обліку грошей на більшості території України і на землях Великого князівства Литовського. Копа в середині XVII ст. дорівнювала 60 литовським грошам (звідси копа).
«Брат убитого ляха»
Сюжет останньої інтермедії тісно пов’язаний із попереднім твором. Загиблий у болоті Лях мав брата Матея, котрий вирушив на його пошуки. Він зустрічає Ксьондза - селяни пізніше згадають, що він «бурлудим», тобто монах-бернардин. Ксьондз, почувши про пропалого шляхтича, пригадує, як нещодавно до нього долинав із пущі голос загиблого без сповіді пана, якого не впускають до чистилища. Мрець почав був сповідати свої гріхи Ксьондзу:
... «Pianstwo, zbrodni, hultayske rozboię
Barze, zem żabi! dziaka; chłopi osądzili,
Nie puściwszy do ksiądza, w tę biota wrzucili»363(Інтермедії, c. 185).
Матей пізнав за цими словами брата й ублагав Ксьондза, аби той помолився за загиблого. Вони обидва стають до молитви й виголошують текст травестійованої молитви, в якій обігрується мотив ганебної смерти в болоті:
Wysluchay mię, wysluchay, о święta Dorota!
Wyrwi szlachcica z tego śmierdzącego biota!
Zmiłuy się nad giniącym szlachcicem Ragniska,
Wydzwigni s plugawego szlachcica bagniska!
Niech mi doda pomocy twa ręka, Iadwiga,
Niech go z oney baiury, iak można, wydzwiga364(Інтермедії, c. 186).
Небіжчик приходить до живих відразу ж по молитві. Однак негайно на сцені з’являються троє мужиків, які вже віддавна чатують на «злого духа», що ним став убитий шляхтич: він бо блукає селом уночі, шкодить людям і худобі. Інтермедія закінчується ремаркою, що мала імпонувати антипольськи наставленому глядачеві: «Тут мужики бють ляхов и ксіондза и вон вигонять».
363 «Пияцтво, злочини, гультяйські розбої // Великі, бо забив дяка; хлопи засудили, // Не пустивши до ксьондза, в те болото вкинули».
364 Вислухай мене, вислухай, о свята Дорота! // Вирви шляхтича з того смердючого болота! // Змилуйся над погибаючим шляхтичем з Рагниська, // Витягни шляхтича з огидного багниська! // Нехай мені додасть помочі твоя рука, Ядвіго, // Нехай його з тієї баюри, як можна витягне (польськ.).
