Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

Персонажі
Вертеп
Вертепна драма

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Центральні персонажі вертепної драми були присутні в ній лише символічно, через іконографічні зображення на задньому плані, звернення до них інших персонажів і мотиви виконуваних коляд. Це покладений у яслах Христос, Його Мати та Йосиф Обручник.

Кілька персонажів мали своїх прототипів у євангельському сюжеті. Це три царі, ангели, пастухи, цар Ірод. Вертепні Ангели, можливо, найменш різняться від прототипів за своїми функціями. Вони являються Пастухам, сповіщають їм про народження Христа, а потім застерігають Царів від повернення до Ірода. Сценічне втілення Ангелів відповідає іконографічному стереотипові: вони мають крила, вбрані в білий одяг, один із них тримає лілею як символ чистоти. В образи Пастухів закладено травестійну тенденцію: їхні вбрання («у звичайних кобеняках з відлогами»), манери, мова мають нагадувати українських селян. У записі Миколи Маркевича їх звуть Грицьком і Прицьком, вони дарують присутнім овечку й танцюють під звуки скрипки та сопілки. На мові Пастухів позначається поетика бурлеску. Величні й досить пасивні образи трьох Царів у давніх записах ще не виявляють рис ориґінальної інтерпретації, але дальша еволюція вертепу відкриватиме в них щодалі виразніші риси ідеальних українських правителів - князів, гетьманів. Напевне, така еволюція відбуватиметься вже в XX ст. Натомість образ царя Ірода вже в давніх версіях вертепу втрачає етнічну тотожність, зображується універсальним втіленням жорстокости, самодурства, підозріливости. Він стає чи не найперспективнішою моделлю для насичення його деталями, властивими деспотичним правителям, від яких так страждала Україна в XVIII ст. Ця тенденція розвивалася й надалі: вже в середині XX ст. у районах, визволених Українською Повстанською Армією, вертепний Ірод говоритиме російською мовою з грузинським акцентом.

Логіка прочитання євангельського сюжету диктувала впровадження у виставу кількох інших персонажів. Це вже згадана Рахиль, яка у драмі перетворюється з праматері народу Ізраїля на уособлення вифлеємських матерів, чиї діти загинули з наказу Ірода. Іродове оточення репрезентують воїни - грубі, брутальні, здатні на бездумне виконання будь-якого злочинного наказу. Ще один персонаж з’являється із суто композиційних мотивів. Це Пономар, який сповіщає про початок вистави, б’ючи в дзвін, тобто діє так, як і звичайний пономар (або, по-народному, паламар) у храмі - церковнослужитель, котрий був дзвонарем, допомагав священикові у вівтарі, відчиняв і зачиняв храм. Вертепний персонаж відзначався зачіскою, властивою в ті часи духовним особам: довге волосся було заплетене в косу й зачесане з прямим проділом.

Найориґінальнішими для різдвяної вистави були персонажі, цілком традиційні для фольклору: Чорт та Смерть. Смерть тріюмфально стинала Іродові голову й заявляла про свою вищість над земними правителями:

Аз єсьм монархиня, всього світу пані,

Я цариця суща на всякії страни,

Князів і царіє під властю моєю,

Усіх вас я посічу косою своєю (XVIII ст., с. 425).

Коло інтермедійних персонажів було досить обмеженим і семантично визначеним. Його складали типізовані представники різних верств української суспільної дійсности часів Гетьманщини: Дід і Баба, Солдат, Дар’я Іванівна, Циган із сином і дружиною, угорець із угоркою, поляк і полька, Запорожець, Шинкар і його родина, Піп, Дяк, Клим. З’являвся й Чорт, переможений Запорожцем.