Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Генріх Вельфлин (1864-1945)
Бароко - альтернатива Ренесансу
Історія вивчення епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Ще один дослідник із Швейцарії, Генріх Вельфлин (Henrich Wölfflin), відкрив нову епоху в студіях про бароко. Він народився у Вінтертурі 21 червня 1864 р. Був професором університетів у Базелі, Берлині, Мюнхені, Цюриху. Помер у Цюриху 19 липня 1945 р.
Вельфлин намагався здійснити психологічну інтерпретацію творчого процесу, розробляв учення про мову мистецтва. Деякі історики мистецтвознавства взагалі визнають за Вельфлином пріоритет у створенні методології науки про мистецтво, стверджуючи, що саме його праці дозволили викладати історію і теорію мистецтва зв’язно й послідовно, перетворили історію мистецтва на академічну науку. Вельфлин першим з істориків мистецтва був прийнятий у 1901 р. до складу Пруської академії наук.
Дослідник виходив із циклічности розвитку мистецтва, з того, що будь-який розвиток має початок, апогей і завершення. Він розробив таблицю з п’яти пар понять (бінарних опозицій):
1. Лінійність - живописність.
2. Площинність - глибина.
3. Замкнена форма - відкрита форма.
4. Тектонічна засада - атектонічна засада.
5. Безумовна ясність - неповна ясність.
Вельфлин звертається виключно до твору як такого. Предмет аналізу був суворо обмежений і конкретизований. Стиль розглядається як вияв свого часу, що змінюється разом із людським сприйняттям. Техніка не створює нового стилю, первинним є певне відчуття форми. «Пояснити стиль означає не що інше, як включити його в загальну історію епохи й довести, що його форми говорять своєю мовою те саме, що й інші складники його часу»18. Культурологічна інформація виводиться за межі мистецтва. Так було започатковано формальну школу в мистецтвознавстві.
Проблем бароко безпосередньо стосується праця Вельфлина «Ренесанс і Бароко»19 (Мюнхен, 1888; німецькою мовою). Для Вельфлина бароко було «стилем, у якому розчинився ренесанс або, як часто висловлюються, в який ренесанс виродився»20. Великі майстри Ренесансу дали початок бароко. «Батьком бароко» дослідник визнає Мікельанджело за його владну манеру поводитися з тілом і незвичайну глибину, що могла виявитися лише в безформному. Шаленість, конфліктність і драматизм художнього бачення бароко протиставлявся врівноваженості й гармонійності Ренесансу. Пафос бароко Вельфлин вбачає у сходженні в Нескінченне, розчиненні у відчутті вищої могутности й неосяжности21. Поняття руху Вельфлин розглядає як одне з фундаментальних для розуміння нового стилю.
18 Вёльфлин Генрих. Ренессанс и барокко: Исследование сущности и становления стиля барокко в Италии /Пер. с нем. Е. Г. Лундберга. - СПб.: Азбука-классика, 2004. - С. 144.
19 Wölfflin Henrich. Renaissance und Barock: Eine Untersuchung über Wesen und Entstehung des Barockstils in Italien. - München: Bruckmann, 1888. - XI, 123 s.
20 Вёльфлин Генрих. Ренессанс и барокко. - С. 52.
21 Там само. - С. 154.
Вельфлин будує свої спостереження переважно на матеріалі італійської барокової архітектури. Її прикметні риси: мальовничість, ілюзія руху, невловимість або необмеженість, монументальність композицій, прагнення до єдности й ґрандіозности, широка, важка масивність, недостатнє розчленування архітектурного тіла й недостатня певність окремих форм. Масивність сполучається з рухом. Бароко прагне передати рух, що оволодіває тілом. Цей рух переважно висхідний. Поряд з архітектурою й малярством Вельфлин відзначає й вияви нового стилю в поезії.
Вельфлин помічає, що бароко «хоче захопити зі всією силою пристрасти, безпосередньо й непереможно. Воно не надихає рівномірно, воно - збуджує, п’янить, приводить в екстаз... Безпосередня дія бароко дуже сильна, однак невдовзі ми відвертаємося від нього з почуттям деякої спустошености. Бароко не дає щасливого буття.., його тема - буття, що виникає.., проминає, не дає заспокоєння, невдоволене, не знає спокою»22.
У книгах «Основні поняття історії мистецтва» (1915), «Італія та німецьке відчуття форми» (1931) Вельфлин підсумовує свої методи дослідження й ставить Бароко як етап історії мистецтва на один рівень із Ренесансом. Починаючи від Вельфлина, Бароко розглядається як альтернатива попередньої епохи, асоційованої з класичною гармонією.
