Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Подолання ідеологічних стереотипів
Образ українського бароко в національному літературознавстві
Історія вивчення епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Література бароко опинилася в центрі дискусії на Першому (Київ, 1990) та Другому (Львів, 1993) конґресах Міжнародної асоціації україністів. Чільну роль в організації цих наукових форумів, як і всієї Міжнародної асоціації україністів, відіграв тогочасний керівник відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Олекса Мишанич.
Чільною тенденцією к. XX - поч. XXI ст. у дослідженні українського бароко стала деідеологізація літературознавчих студій та активне освоєння теоретичної спадщини Дмитра Чижевського, праці якого неодноразово видавали в Тернополі, Києві, Харкові. Фундаментальне значення для зміни оцінок барокової літературної спадщини мало подолання суспільно-культурного ізоляціонізму, нав’язаного совєтським режимом, включення українського письменства до загальноєвропейського контексту, відкриття широти й багатоманітности впливу релігійно-церковних чинників на словесну культуру XVII-XVIII ст.
Центральне місце в дослідженні епохи Бароко й надалі займає Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в Києві. Поряд із тим діють регіональні осередки вивчення культури українського бароко у Львові, Житомирі, Харкові, Переяславі.
Повернення наукової спадщини Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Михайла Возняка, відкриття здобутків зарубіжного українознавства створили основу для радикального оновлення історико-літературної моделі й аналізу літературних текстів. Однак економічна криза, що жорстко обмежила наукові проекти, гальмівний вплив збереженої бюрократичної системи, залежність видавництв від політичної кон’юнктури та інші несприятливі чинники стали на перешкоді виробленню нових підходів до висвітлення й викладання історії національного письменства X-XVIII ст. Укладання нової програми з історії української літератури X-XVIII ст., видання хрестоматії перекладів літературних текстів цієї доби Миколою Сулимою (1991) довго не знаходили продовження в появі відповідних підручників. Лише у 2009 р. київський видавничий центр «Академія» опублікував навчальний посібник житомирського професора Петра Білоуса «Історія української літератури X-XVIII ст.». Тим істотнішу роль відіграли монументальні видання чотиритомної хрестоматії перекладів українських літературних текстів «Слово многоцінне», упорядкованої Василем Яременком і Валерієм Шевчуком (2006), та двотомного науково-популярного огляду Валерія Шевчука «Муза Роксоланська» (2004-2005). Ці праці сприяють входженню в масову свідомість сучасних українців культурної спадщини епох Ренесансу й Бароко, дають виразний художній образ епохи, адаптований до смаків людини XXI ст.
На жаль, ці процеси мало вплинули на систему загальної та філологічної освіти, в якій література Бароко, як і попередніх епох, продовжує вивчатися поверхово й украй фраґментарно. Це істотно гальмує розширення історичної перспективи в гуманітарних знаннях українців та звільнення їх від комплексів національної меншовартости.
