Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Богослужбові чини
Духовність контрреформації
Суспільно-культурні виміри епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Барокова релігійність відзначається яскраво вираженою христо- центричністю. Постать Ісуса Христа як Божого Слова (Логоса), що стало тілом, Сина Божого і Сина Людського в антиномічному коді бароко набуває ключового значення. Концентруючись на людських стражданнях Христа, споглядаючи Його євангельський образ, людина бароко прагне ввійти таким чином у незбагненну таємницю Триіпостасного Бога. Богородиця, святі, їхні реліквії, чудотворні ікони прочитуються в цій перспективі як обнадійливі знаки зустрічі людської немочі з благодатною дією Бога-Слова. Храмова й приватна молитва виглядають простором цієї зустрічі, виміри якого зазнають ретельного студіювання. Дискурсивний простір молитви розширюється й урізноманітнюється, збагачується новими богослужбовими чинами («набоженствами»).
Христоцентричність духовного життя виявляється в поширенні відправ «Хресної дороги» - богослужіння, яке зародилося в Єрусалимі під час хрестових походів і почало поширюватися в Європі значною мірою завдяки францисканцям. Ідеєю Хресної дороги є співпереживання шляху страждань і смерти Ісуса Христа. У Єрусалимі хресна дорога починається від місця Пилатового палацу й іде на Голгофу 1200 кроків, причому вздовж цієї дороги спеціяльно позначені місця падінь Ісуса під хрестом, зустрічі з Богородицею, із Симоном Киринейським, Веронікою. Поза Єрусалимом, у Європі, хресну дорогу почали символічно позначати хрестами, біля кожного з яких відбувалася зупинка молитовної процесії та пригадувався певний епізод страстей Христових.
Богослужіння Хресної дороги з’явилося в XV ст. у Нідерландах і Німеччині. Воно дещо затримало розвиток у зв’язку з Реформацією, але вже після Тридентського собору активно поширюється в Іспанії та Італії. У XVII ст. Хресна дорога набуває популярности в Речі Посполитій. На цей час склалася загальна схема 14 «стацій», зупинок, на яких пригадувалися: 1. Смертний вирок. 2. Покладення хреста на плечі Ісуса. 3. Перше падіння під хрестом. 4. Зустріч із Пресвятою Богородицею. 5. Допомога Симона Киринейського. 6. Вероніка, яка обтерла хусткою скривавлене обличчя Ісуса. 7. Друге падіння під хрестом. 8. Плач єрусалимських жінок. 9. Третє падіння під хрестом. 10. Зняття з Ісуса одягу. 11. Прибивання Ісуса до хреста. 12. Смерть на хресті. 13. Зняття з хреста. 14. Покладення до гробу. Біля кожної «стації» читалася молитва, співалася відповідна пісня. Через богослужіння Хресної дороги в церковний побут українців з польської традиції входить спів наприкінці великопосних богослужінь зворушливої страсної пісні: «Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Про популярність Хресної дороги в бароковій Європі може свідчити, наприклад, те, що францисканець Леонард з Порто Мавриціо спорудив лише на терені Італії 572 хресні дороги.
Східним аналогом Хресної дороги став чин Пасії, встановлений свт. Петром Могилою спершу в Києво-Печерській лаврі, а потім і в усій Київській митрополії. Пасія відправлялася під час Великого посту й передбачала молитовні роздуми над спасительним сенсом страждань Ісуса Христа. Щотижневі великопосні богослужіння включали читання з чотирьох євангелій, де йшлося про Христові страсті й смерть на Голгофі, неодмінні проповіді на ці теми, а також канон і молитви, зосереджені на перебігові Христових страждань.
Поширення Хресної дороги стимулює культ Страждальної Богородиці, осередками якого стали Кальварії - духовні центри, де реґулярно відправлялися марійні богослужіння, влаштовувалася Хресна дорога, а особливе право відпусту гріхів приваблювало тисячі прочан. Дослівно «Calvaria» є латинським перекладом арамейського «Голгофа», «Череп- місце», й означає місце розп’яття Ісуса Христа. У Речі Посполитій найбільшим центром богородичного культу стала Кальварія Зебжидовська, заснована біля Кракова в 1602 р. А вже в 1668 р. з’являється Кальварія Пацлавська на перемиських землях, куди було перенесено чудотворний образ із захопленого турками Кам’янця-Подільського.
Церква візантійської традиції реаґує на ці тенденції розвитком давніх богородичних святинь, насамперед Успенського Києво-Печерського монастиря, що здобуває 1598 р. статус ставропігії (безпосереднього підпорядкування Патріярхові) та почесне звання лаври. Попри леґендарне заснування в значно давніші часи, саме за епохи Бароко розростаються Успенський Почаївський монастир на Волині, Успенський Унівський монастир у Галичині, Успенський Святогірський монастир на Слобожанщині. Усі вони нині мають звання лаври.
Культу Страждальної Богородиці церковний побут України завдячує надзвичайно популярною згодом піснею «Страждальна Мати під хрестом стояла».
Ще одним прикметним явищем барокової релігійности на Заході виявився культ Пресвятого Серця Ісусового, встановлення якого пов’язувалося з видіннями французької монахині Маргарити Алякок (1647-1690). Серце, яке в мові християнської аскетики позначає первісну душевну й тілесну єдність людського єства, постає містичним втіленням Христової жертви й Христової любови до творіння. Шанування відкупительної жертви Ісуса Христа пропонується здійснювати через культ Його Пресвятого Серця. Зображення тілесного серця вміщується на іконах Спасителя та починає використовуватися окремо як Його символ.
Маргарита Алякок повідомляє про доручення часто приймати причастя Святих Таїн, а першу п’ятницю кожного місяця присвятити спогадові про останні години земного життя Спасителя та Його хресні муки. Запроваджується звичай нічної медитативної молитви з четверга на першу п’ятницю місяця, коли годиться годину присвятити співпереживанню смертельного смутку, пережитого Ісусом в Оливному саді. Згодом сформується чин «Святої години», що включатиме молитви до кожної з Христових ран, сповнені дуже виразної предметної образности. Зображення серця поволі проникає в український іконопис, стаючи рисою ідентичности сакрального мистецтва з’єднаної з Римом частини Київської Церкви.
