Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Канонізаційні процеси XVII-XVIII ст.
Духовність контрреформації
Суспільно-культурні виміри епохи бароко
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Термін «канонізація» походить від латинського «canonisatio», тобто «внесення до канону, каталогу, списку святих». У християнській Церкві під канонізацією розуміється акт церковної влади над померлими подвижниками віри, зарахування вищою владою Церкви до лику святих осіб, відомих побожним життям, мучеництвом за віру й прославлених від Бога знаменнями й чудами. Канонізація передбачає встановлення святкування дня пам’яти святого, внесення його імени до святців (місяцеслова, тобто церковного календаря), складання його житія та богослужіння, написання його ікони та можливість побудови на його честь храмів. Часто мощі святого виставляються для загального шанування.
На Заході канонізація йде слідом за беатифікацією - зарахуванням до лику блаженних. Вона є прероґативою папи римського.
Про канонізаційні процеси XIV-XVI ст. у Київській митрополії відомо мало. Ситуація змінюється з відновленням православної ієрархії в 1620 р. Уже протягом 1621-1622 рр. було офіційно визнано святим священномученика Макарія, митрополита Київського. Він був убитий кримськими татарами 1 травня 1497 р. у с. Стриголово неподалік від Мозиря в Білорусії під час відправи Служби Божої. Нетлінні мощі загиблого митрополита перенесли до Софійського собору в Києві.
За архимандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького біля Успенської церкви було відкрито нетлінні мощі княгині Юліянії Ольшанської, котра жила в XVI ст. й упокоїлася не пізніше 1540 р. Біля мощів почали відбуватися чудесні зцілення, й митрополит Петро Могила канонізував святу.
За митрополита Петра Могили 1643 року відбулося зарахування до лику святих усіх києво-печерських угодників, мощі яких спочивали в ближніх і дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Цим підсумовано традицію місцевого шанування угодників, котре йде від княжих часів.
У 1659 р. митрополит Діонісій Балабан проголосив святим ігумена Почаївського монастиря Йова Заліза, померлого в 1651 р. Мощі святого було підійнято з могили, стверджено їхню нетлінність і відкрито для шанування.
У 1666 р., за часів митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, було проголошено святим преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, закатованого в 1649 р. за боротьбу з унією. Тіло його лежало непохованим 8 місяців і лишалося нетлінним.
У 1672-1676 рр. було канонізовано свт. Афанасія, царгородського патріарха. Патріярх Афанасій Пателарій помер у 1654 р. у Мгарському монастирі під Лубнами, коли повертався з Московського царства та був пограбований розбійниками в брянських лісах. Патріярх був похований у сидячому положенні за грецьким звичаєм. Тіло його лишилося нетлінним.
У 1678 р. турки захопили канівський монастир. Архимандрит Макарій, уславлений як чудотворець, вийшов із хрестом до ворогів, закликаючи не плюндрувати святиню й не вбивати людей. Турки схопили його, витягли з монастиря, почали катувати, а потім стяли йому голову й кинули тіло на площі. Невдовзі після смерти преподобномученик Макарій був канонізований. Його тіло перенесене до Переяслава, де біля мощів відбувалися чуда. Тому преподобномученик ще називається Переяславським чудотворцем.
Першим українським святим католицької Церкви був священно-мученик Йосафат, загиблий 12 листопада 1623 р. Уже в 1624 р. почалися клопотання про початок його беатифікації. Беатифікаційний процес відкрився в соборі Св. Софії в Полоцьку 1628 р. Беатифікаційна комісія виїздила до Вітебська. Конґреґація пропаґанди віри провела слухання в Римі. Нарешті, 16 травня 1643 р. у Римі папа Урбан VIII видав декрет проголошення Йосафата блаженним. У 1867 р. папа Пій IX проголосив Йосафата святим. Російська царська влада полювала на мощі святого, які спершу відвезли до Полоцька, але з наближенням московського війська були вивезені до Білої Підляської, переховувалися в підвалі церкви, під час Першої світової війни були перенесені до Відня, а 1949 р. - до Риму.
Житія святих розкривають багатство форм християнського подвигу й церковного благочестя, вияв яких залежить від різного роду ситуацій і життєвих умов.
