Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011

О. Кирило Транквіліон Ставровецький
Раннє барокове проповідництво
Культура живого слова

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Час і місце народження письменника невідомі. Припускають, що його прізвище походить від назви міста Ставрів на Дубенщині й указує на батьківщину. За різними версіями, Кирило Транквіліон Ставровецький навчався у Львівській братській школі, Замойській Академії або ж у Київській братській школі, насправді відкритій значно пізніше. В усякому разі, відомо, що він мав непогану освіту: добре знав не лише латинську, але й грецьку мови.

Наприкінці 1580-х - поч. 1590-х рр. Транквіліон Ставровецький викладав у Львівській братській школі церковнослов’янську та грецьку мови, а з 1592 р. працював у Віденській братській школі. Відтак до 1614 р. згадок про письменника немає. За цей час він прийняв монашество й священичий сан. Є відомості про його служіння ігуменом Унівського монастиря та монастиря в Любартові біля Любліна. Новаторство ієромонаха Кирила як проповідника виявлялося в сміливому оновленні культури живого слова, використанні досвіду західного, передусім польського проповідництва часів Контрреформації. У Київській Церкві на той час проповідництво лишалося занедбаним, у кращому разі замінювалося читанням патристистичних текстів, і о. Кирило мусив полемізувати з тими священиками, котрі взагалі вважали усну проповідь єретичним нововведенням. Це викликало упереджене або й відверто вороже ставлення до його досвіду.

У січні 1615 р. у друкарні Львівського братства Кирило Транквіліон Ставровецький видав Псалтир. Збережений примірник цієї книги має посвяту княгині Ганні Ходкевичівні Корецькій.

Ще в 1614 р. було закінчено книгу «Зерцало богословії». Основний зміст видання складають догматичні розділи, де йдеться про Бога та Його творіння. Ці розділи за своєю структурою повторюють перші дві книги «Викладу православної віри» Іоана Дамаскина. Перед виданням тексту автор надіслав виклад змісту о. Йову Княгиницькому. Той критично поставився до проекту Кирила Транквіліона Ставровецького й радив не квапитися з публікацією. Такий відгук викликав гнівну реакцію письменника, але, напевне, змусив доопрацювати текст. Надруковано «Зерцало богословії» було лише в 1618 р. у Почаєві. Причому це була єдина книга, видана в Почаєві до першої чверті XVIII ст.

У 1619 р. у маєтку княгині Ярини Вишневецької в Рахманові Кирило Транквіліон Ставровецький видав збірку своїх повчань «Євангеліє учительне». Це була чи не перша збірка ориґінальних проповідей українського автора, що враховувала контрреформаційну практику проповідництва. Архиєрейський собор Київської митрополії, очолений митрополитом Йовом Борецьким, що відбувся 1621 або 1622 рр., засудив цю книгу й заборонив під загрозою анафеми не тільки читати її, але й купувати і зберігати вдома або в церкві. Від автора зажадали виправити книгу й узгодити текст із церковною владою.

У Москві не обмежилися думкою українських архиєреїв і здійснили власний аналіз книги. При цьому на цензорах позначилося нерозуміння української мови та брак богословських знань. Перифрази біблійних або патристичних цитат, мовні помилки, заміна слів синонімами, а головне - популярний стиль вислову проповідника однозначно оцінювалися як єресь. На цій підставі книгу «Євангеліє учительне» було визнано суперечною творінням Отців Церкви й засуджено на спалення. У грудні 1627 р. у Москві прилюдно було спалено перші 60 примірників «Євангелія учительного». Тоді ж окружним посланням московського царя й тамтешнього патріярха було заборонено під страхом кари купувати будь-які книги українського й білоруського друку. Вже наявні в церквах і монастирях книги реквізувалися й направлялися до Москви.

На цей час Чернігівщина з 1618 р. ввійшла до складу Речі Посполитої. Православне духівництво мусило переселитися звідти до Московського царства, а його місце мали посісти католицькі священнослужителі. Близько 1625 р. було утворено Смоленську й Чернігівську уніятські архиєпископії, очолені василіянином Левом Кревзою.

Приблизно тоді ж, 1626 р., Кирило Транквіліон Ставровецький приймає унію. Він був призначений архимандритом історичного Чернігівського Єлецького монастиря, спустошеного під час польсько-московських воєн початку XVII ст.

У 1646 р. у Чернігові було видано книгу повчань і віршів Кирила Транквіліона Ставровецького «Перло многоцінне». Ця публікація започаткувала історію чернігівського видавничого осередку. Швидше за все, публікацію здійснила та сама мандрівна друкарня, в якій з’явилися попередні книги Транквіліона Ставровецького. Того ж року письменник помер.

«Зерцало богословії» (1618)

Оригінальна назва: «Сіа книга, нарицаємая Зерцало богословіи, избранна от многих книг богословских». Окремі частини накладу присвячені Йоанові Ярмолинському, Олександрові Пузині й Лаврентієві Древинському. На початку книги вмішуються герби адресатів посвят, епіграми на герби, прозові посвяти. Слідом за тим іде передмова до читача - одна в усьому накладі.

Основний текст твору поділяється на чотири частини:

1. «О пресущественном существѣ Божієм». Тут викладається вчення про Бога, Пресвяту Тройцю, про Сина Божого Ісуса Христа.

2. «О четвораком мірѣ». Якоюсь мірою цю частину можна вважати нарисом християнської метафізики. Автор виділяє чотири світи: невидимий (де перебувають безтілесні духи), видимий (природа), малий (людина), а також «злосливий мір» - світ, де здійснюється союз злих сил із грішниками.

3. «О двох мѣстех - о темном Вавилонѣ и о пресвѣтлом Сионѣ». Протиставляються один одному два простори - Вавилон, у якому живуть погани, нерозкаяні грішники і єретики, та Сіон або небесний Єрусалим, місце перебування праведників.

4. «О блаженной жизни будущаго вѣка и о возданію праведных».

Книга, покликана бути нарисом православного догматичного

богослов’я, тяжіє до проповідницького стилю. Автор включає до тексту молитви за себе й за читачів, риторичні звернення до них, заклики до покаяння. Третя й четверта частина - це добірки проповідей, у яких тлумачаться різні місця Святого Письма, головним чином Одкровення Іоана Богослова (Апокаліпсиса). Заключний розділ (про блаженне життя майбутнього віку) був майже без змін включений до «Євангелія учительного».

Подекуди відчутний ліризм оповіді, а коли йдеться про опонентів, автор вдається до іронії. Найпоказовіший для стилю проповідника елемент - метафора. Автор вживає такі метафоричні образи, як «крылья ума», «труп души нашея, падающій в пустынѣ вѣка сего», а перемогу гріха зображує як поневолення душі й відведення її в рабство: «И если тя преможе князь темности зе злостями своими и звѣтязтво над тобою одрържит, о человѣче бѣдный, тогда звяжет тя rpѣxoм, яко ланьцухом, и заведет тя в неволю вѣчную, в страну темного Вавилона»¹⁵⁹.

Написаний книжною українською мовою, твір містить цитати й богословські терміни церковнослов’янською мовою, часом використовуються грецькі та латинські слова. Крім Святого Письма, автор посилається на священномученика Діонісія Ареопагіта, святителів Василія Великого, Григорія Назіянзина, Іоана Золотоустого, блаженних Єронима Стридонського й Августина. Найбільший вплив на нього справив Іоан Дамаскин, місцями майже дослівно цитований.

¹⁵⁹ Маслов С. И. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. - К.: Наук, думка, 1984. - С. 77.

«Євангеліє учительне» (1619)

Ориґінальна назва: «Євангеліє учительное, ал бо Казаня на неділя през рок и на празники Господскіє и нарочитый святым угодником Божіим». Це зібрання повчань, виголошених автором у недільні й святкові дні. Частини накладу присвячені князеві Юрієві Чарторийському, князеві Самійлові Корецькому та княгині Ярині Вишневецькій. У посвяті автор скаржився на переслідування й кривди з боку заздрісників, які намагалися перешкодити виданню книги. Передмова до читача мотивує видання книги поширенням протестантських визнань, метафорично порівнюваних із отруєним медом: «Око моє виділо в роді моєм много таких человіков обоїх станув, світського, так і духовних, коториї удалися за чужими науками й разними постилями противних церкви Божей, за аріянскими, понурскими й кальвінскими, і, яко муха на сладости меда, так і вони на прелестних і спасенію шкодливих утопали і ядом горести смертоносної душ своїх людских забивали». Мету своєї книжки Кирило вбачав саме в тому, щоб відвернути православних від цих небезпечних, з його погляду, захоплень.

Зразком для автора й джерелом його екзегези Святого Письма були авторитетні на Сході проповіді патріярха Філофея. Благословення на видання книги дав львівський єпископ Єремія Тисаровський, тоді єдиний православний архиерей в Україні, а також монемвасійський митрополит Йоасаф, через котрого Транквіліон нібито отримав благословення чотирьох східних патріярхів.

Як і «Учительне Євангеліє» Калліста, книга Транквіліона поділяється на дві частини. До першої включено 69 повчань на недільні дні й перехідні свята церковного календаря, починаючи з неділі про митаря й фарисея й закінчуючи неділею 32-ою по П’ятдесятниці. До другої частини книги входять 36 повчань на нерухомі свята й дні пам’яти святих, а також чотири проповіді з окремих нагод: на освячення церкви, на постриг у монахи, на шлюб і на похорон. Усього проповідей 109. Зазвичай на кожен день пропонується одна проповідь, але інколи подаються дві, на Великдень, П’ятдесятницю й Різдво Христове - до трьох, а на Великий Четвер - п’ять повчань (у дусі барокової символіки - на п’ять Христових ран).

Жанровий різновид проповідей Транквіліона називається в богослов’ї екзегетичною гомілією. Він передбачає сполучення біблійної екзегези з виведенням із прочитаного тексту моральної науки, викриттям гріха й формуванням у свідомості слухачів ідеалу праведного життя на основі біблійних взірців. Крім того, проповідник залучає полемічний складник, похвалу Богові й святим, елементи історичної оповіді та принагідні звернення до есхатологічної перспективи - майбутнього другого приходу Христа й кінця світу.

Загальна структура проповідей Транквіліона більш-менш однакова. На початку подається невеликий вступ, де автор охоче вдається до порівнянь. Наприклад, у вступі до проповіді на ІІ-ту неділю по П’ятдесятниці говориться, що Боже милосердя так відрізняється від людського, як «величество вод морских» від дощової краплини. У проповіді на Різдво Богородиці Вседіва Марія порівнюється з ранковою зіркою, котра сповіщає прихід сонця й наближення дня. Вступ може вміщуватися в кілька рядків, але може й розростатися в окрему, істотну частину проповіді.

Слідом за вступом подається євангельське читання, визначене календарем на відповідний день. Замість повного тексту Транквіліон часом наводить лише уривок із нього або скорочує текст, випускаючи деталі, менш важливі для проповіді.

І вже після цього йде тлумачення євангельського тексту, поділене на дві частини. Інколи частин може бути й три, а трапляється, що до двох частин додається повчання або додаткові статті (скажімо, рекомендація причащатися чотири або шість разів на рік, включена до другого повчання на Великий Четвер). Низка тлумачень Святого Письма має буквальний характер. Однак проповідник тяжіє до алегоричної інтерпретації подій, часом доволі складної і штучної. Проповідь про покликання до апостольського служіння галилейських рибалок, яких Христос обіцяє зробити «рибалками людей» (Мт. 4:19), розвивається у складну алегорезу через посередництво звичайного уподібнення життя до бурхливого моря, а християнського вчення - до сітки, закиненої в море. Як у сітки зав’язані вузли, так і в навчанні Христа притчі зв’язують премудрість обох завітів, як сітка має два шнури - один важкий, що спускається в глибину, другий легкий, що лишається нагорі, - так і в навчанні Христа сполучаються два завіти: важкий Старий і легкий Новий.

Дається взнаки схоластична схильність до класифікації та систематизації. Транквіліон виявляє п’ять причин побиття Іродом немовлят у Вифлеємі, сім дарів, властивих Іоанові Предтечі, сім таємниць добровільної смерти Господа на хресті, п’ять чуд, що сталися по смерті Христа тощо. Драматизація стилю проповіді виявляється в насиченні текстів діялогами й монологами персонажів. До текстів вводяться діялог Христа й апостола Фоми, Христа й розслабленого. Характер монологів мають промова Йосифа Аримафейського перед Пилатом, плач Богородиці, плач Адама, молитва Анни, промова апостола Петра перед юдеями. Проповідник неодноразово вдається до риторичних звернень до персонажів.

Для Транквіліонового стилю властивий паралелізм, що виявляється в зіставленні подій Старого й Нового Завітів. Розп’яття Ісуса Христа уподібнюється до піднесення Мойсеєм мідного змія в пустелі; тріумф православ’я на Першому Вселенському соборі, де зібралося 318 отців, нагадує перемогу Авраама над амаликитянами, яку праотець здобув разом із 318 слугами; старозавітна пасха зіставляється з викупленням людства через жертву Ісуса Христа. Не менш часто Транквіліон удається до антитез. Він із захватом пише, що Христос зв’язується, аби звільнити людину від смертних тенет, що Бог, якого не вміщує небо, вселяється в лоні Діви, що Христос п’є оцет і жовч, аби людина ніколи не переживала спраги, а наситилася вічної радости.

Твори рясніють складними епітетами й метафорами. Не бракує й порівнянь, на кшталт пояснення зла у світі через аналогії з лікуванням хворого: лікар тоді добрий, коли дає хворому гіркі ліки, ріже його тіло, приписує голодування. Бог не все дає тим, хто звертається до Нього з молитвою, як і мати не дає дитині ніж. Але вставних оповідань, до яких так охоче вдаватимуться проповідники у др. пол. XVII ст., ще небагато. І коли в «Зерцалі богословії» Транквіліон використовує книжну українську мову, то «Євангеліє учительне» написане по-церковнослов’янському.

Хронологічна таблиця