Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Емблема у просторі барокового дискурсу
Емблематична поезія
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Емблема як зразок синкретичної творчости, в якій взаємодіють графічний образ, ритмомелодійний малюнок вірша, прозовий текст і епіграф, є дуже характерним явищем барокової культури. В ньому відобразилася тенденція до театралізації мистецтва, творення у вимірах полісемантичного тексту власного художнього світу.
Емблема - динамічний художній комплекс, який функціонує у складі об’ємнішої текстової системи, інформативний потенціял якого реалізується у взаємодії словесних і графічних елементів. Особливо важливу роль відіграє емблема у структурі барокової книги, відповідаючи такому властивому епосі прагненню до символічно-алегоричного осмислення образів і мотивів, тем і сюжетів.
Про барокову емблематику писали О. А. Морозов і Л. О. Софронова 246, але найґрунтовніше дослідив історію та поетику емблеми Януш Пельц у своїх монографіях «Образ - слово - знак» (1973) та «Слово і образ на пограниччі літератури й пластичних мистецтв» (2002). Генезу емблеми він пов’язує із середньовічною геральдичною поезією, вважаючи характерною рисою бароко емблематичну метафоричність, «бачення світу крізь символи речей, що вказують на багатозначність і приховане багатство зображуваної дійсності»247.
В емблемі виділяють чотири головні складники. Перший - гравюра, яка найчастіше є алегоричним зображенням, персоніфікацією окремих понять і уявлень. Та нерідко гравюра присвячується цілком конкретному сюжетові, міфологічному чи історичному, розробляє літературні мотиви.
246 Морозов А. А. Эмблематика бароко в литературе и искусстве петровского времени // XVIII век. - 1974. - Сб. 9. - С. 184-226; Морозов А. А., Софронова Л. А. Эмблематика и ее место в искусстве бароко // Славянское бароко: Историко-культурные проблемы эпохи. - М.: Наука, 1979. - С. 13-38.
247 Pelc J. Obraz - słowo - znak: Studium o emblematach w literaturze staropolskiej. - Wroclaw, 1973. - S. 168.
Другим складником є епіграф (лема, мотто) - напис, який формулює дидактичну концепцію емблеми, певні етичні постулати чи загальні істини й добирається з біблійних або інших авторитетних текстів. Епіграф - грецький термін, що первісно означав напис, сентенцію, вміщену на якомусь предметі, будинку, пам’ятнику. Це створювало додаткові семантичні поля, бо викликало алюзії до відповідного біблійного тексту й залучало його до семіотичних механізмів реалізації змістового потенціялу цього тексту в перебігу його сприйняття читачем (рецепції).
Ще важливіший третій компонент емблеми - епіграма, котра майже завжди набуває віршової форми (звичайно дистих або чотиривірш), хоч зрідка може змінюватися на прозову сентенцію. Первісно грецьке слово епіграма (дослівно - напис) означало напис на гробівці, пам’ятнику. Згодом це слово почало означати спогад про великих людей або важливий випадок. В античній літературі зразком епіграми вважалися твори Марціяла, автора близько 1200 епіграм. Європейське бароко розуміло під епіграмою невеликий віршовий твір, головними ознаками якого були зв’язність і змістовність. У польській літературі писали епіграми Миколай Рей, Ян Кохановський (XVI ст.), Вацлав Потоцький (XVII ст.).
Остання, четверта, не завжди наявна й не обов’язково виокремлена частина емблеми - коментар, як правило, написаний прозою, який детально пояснює зміст наведених алегорій.
Феномен емблеми стимулює пошук нових, більш виразних форм творення пластичних образів у вимірах символічного художнього світу.
