Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Епіграма
Ліричний рід
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

У давніх греків епіграмою спочатку називались урочисті або пояснювальні надписи на пам’ятниках, на храмах, вівтарях, статуях; наприклад, надпис на пам’ятнику, спорудженому у честь трьох сот спартанців, що полягли у бою за рідний край у Термопілях:

«Якщо прийдеш, чужинцю, у Спарту, скажи, що ти бачив Місце, де ми полягли, як нам закон повелів.»

Епіграми складалися переважно елегійним двовіршем. Пізніше цей термін стали застосовувати до кожного короткого віршу елегійного характеру. Великим майстром таких ліричних віршів був Сімонід (665-468 пер. Хр.).

У давній римській літературі, у творчості Катулла і, особливо, Марціяла (І - II ст. н. е.) епіграма набуває глузливого забарвлення. Сучасне розуміння епіграми як глузливого твору, що спрямований проти окремої особи або лихого громадського явища, бере свій початок від Марціяла.

У Франції епіграмами вславився Вольтер (1694-1778), а в Німеччині Гете (1749-832). В українській літературі блискучі епіграми дав І. Франко. Так, наприклад, в епіграмі «Словар-поет» він висміює колишнього свого вчителя І. Верхратського за його бездарні вірші:

Він ходив, — слова збирав,

А з тих слів — стихи уклав,

А ще б му раз піти,

Духа до стихів найти.