Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Ода
Ліричний рід
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Ода (від ode — пісня) — це ліричний віршовий твір, присвячений на хвалу героїчним подіям, видатним особам, величним явищам природи. Оді притаманні урочистість і патетичність у вислові почуття.

У давніх греків одою спочатку називали хорову пісню в поєднанні з танцями. Оди виконувались під час народніх свят і зборів. Згодом, з розвитком писемности, ода виділилася з обряду в окремий вид лірики, що вже не співали, а деклямували. Такими були оди Піндара (522 - 448 пер. Хр.) на честь богів, переможців загальногрецьких гімнастичних змагань тощо, що закріпили за терміном ода значення похвального твору. Стиль Пендара складний, урочистий, пишний, характеризується вишуканістю художніх засобів. Вихваляння окремої особи перепліталося з мітоло- гічними переказами та повчальними розмірковуваннями, що порушувало гармонійність оди, вносило в неї ліричний безлад.

Іншого характеру набули оди в римського поета Горація (1 ст. пер. Хр.). Він відмовляється від пишномовности піндарівських од; тематично вони також різноманітні. Він зачіпає теми не тільки політичні, а й побутові. Дбаючи про задоволення смаків знатних римлян, він майже завжди звертається в своїх одах до конкретних осіб (до його ласкавця Мецената, імператора Августа та ін.). Крім того, поет у своїх одах висловлює побажання, поради, намагається вплинути на того, до кого звертається.

В епоху Відродження ода особливо розквітає в творчості поетів Франції, зокрема у Ронсара (1524 -1585) і Ф. Мальерба (1555-1628). Останній створив похвально-урочисту оду; основний зміст його од: захист принципів абсолютизму, прославлення французьких королів Генріха IV і Людовіка XIII, придворних вельмож, полководців та інших державних осіб. На одах Мальерба теоретик літератури Буальо встановив правила щодо побудови оди в дусі клясицизму.

В українській літературі ода не розвинулась. Відгомоном клясичної оди є І. Котляревського «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», що її пізніше П. Куліш перейменував в оду. Одою, хоч не в клясичному розумінні, можна назвати та-

кож вірш Т. Шевченка «На вічну пам’ять Котляревському» — з найвищим прославленням цього поета:

Будеш, батьку, панувати

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє

Тебе не забудуть!

П. Гулак-Артемовський займався бурлексними (жартівливими) перерібками од Горація; ось зразок з оди «До Пархома»:

Пархоме, в щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй, — а вмерти треба! і т. д.

Починаючи з XIX ст., ода поступово виходить з ужитку як окремий ліричний вид.