Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Байка
Ліроепічні твори
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Байка — невеликий, здебільного віршовий твір, в якому події з людського життя зображуються в алеґоричній формі з повчальною спрямованістю. Байці властиві алеґоричні образи, тобто образи тварин, птахів, комах або звичайних речей чи сил природи, що уособлюють життя і діяльність людей, хоч можуть виступати і образи людей. Байки свій початок беруть у народній творчості, в казках. Тому в байках, як і в казках, дійові особи (тварини) виступають з подібними властивостями характерів, наприклад : вовк — пожадливий, хижий; лисиця — хитра; бджола, мурашка — трудолюбиві; лев — могутній; заєць — боягузький; гадюка — підступна, люта; ведмідь — незграбний; ворона, осел — глупі і т. д. Отож, коли в байці зображується образ вовка, то під цим образом розуміється пожадлива, захланна людина, коли образ зайця — то розуміється боягузька людина.
Звичайно байка композиційно поділяється на дві частини: в першій розповідається про якусь подію, випадок, особу, явище тощо, а в другій подається повчання (мораль), що йде за розповіддю або передує їй. Хоч часом поет лишає самому читачеві, які повчальні висновки слід робити з байки. Найчастіше байки пишуть «вольним» ямбічним віршем, тобто стопами того самого виміру — ямбом, але кількість їх у різних рядках різна. Проте бувають байки і в прозовій формі, наприклад, байки Езопа, Г. Сковороди.
Існування байки дуже давнє. Вона виникла задовго до нової ери в Греції. її батьком вважають звичайно Езопа (VI ст. пер. Хр.). Він перший вдався до алегорії, а тому алегоричну мову часто називають ще езопівською. До III ст. пер. Хр. відносять також староіндійські казки, що зібрані у великий збірник «Пангатрапта» («П’ять книг»).
На ґрунті байок Езопа в 1 ст. н. е. римський поет Федр складає у віршовій формі свої байки з уведенням у них на початку або в кінці повчання. Відомі також у всьому світі байки французького поета XVII ст. Ляфонтена. Під його пером байка стала насичена реалістичним змістом.
В Україні байка починає розвиватися з XVIII ст. Помітний вклад у розвиток байки внесли: Г. Сковорода (1722-1794), П. Гулак-Артемовський (1790-1865), Л. Боровиковський (1806-1848), С. Руданський (1834-1873), і Л. Глібов (1827 -1893), що був найталановитішим і найвидатнішим байкарем XIX ст. Багато сюжетів байок Глібова — відомі ще з античних байок. Сюжети байок мандрують тисячоліттями. Оригінальність і заслуга Глібова полягає в тому, що, користуючись сюжетами байок Езопа, Ляфонтена, Крилова, він надав їм українського національного колориту, відбив у них звичаї, оточення, забарвив свої байки народним гумором, дотепністю. В алегоричних образах Вовків, Ведмедів, Лисиць, зубатих Щук, Гадюк, Л. Глібов осуджує жорстоку сваволю кріпосників, бюрократів-урядовців (чиновників), поліції, суддів і под. Він уміє яскраво зобразити життя тварин, в яких читач бачить обличчя і характер представників певних верств сучасного йому суспільства. Наприклад, в байці «Щука», написаній 1857 р. ще за кріпацтва, Глібов показує старий суд, який стояв на сторожі інтересів кріпосників — Щук. Гостро і дотепно він визначає склад суду:
На цей раз суддями були:
Якісь два Осли,
Одна нікчемна Пікапа
Та два стареньких Цапа…
Далі розкриває характер кріпосницького суду і реалістичний образ судового верховоди-Лисиці:
За стряпчого, як завсігда годиться,
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких,
Або линів гарненьких...
Рішення судових справ залежить від хабарника-Лиси- ці. Зображення взаємин Щуки і Лисиці та ролі суддів- Ослів і Шкап — є сатирою на російську державну систему, де хижаки-кріпосники користувались допомогою хижаків- урядовців. Промову Лисиці перед судом байкар передає сатирично:
— Дозвольте і мені, панове, річ держати! —
Тут обізвалася Лисиця:
— Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку І Щуку кинули у річку.
Слід зауважити, що байка цінна не лише своєю алегоричністю, але й узагальненням і стислістю своїх образів, які часто прикладаються до найрізноманітніших явищ і обставин громадських та особистого життя. Байка XIX - XX ст. у великій мірі вбрала в себе ліричні елементи.
З молодих українських байкарів заслуговують на увагу: С. Пилипенко, М. Годованець, А. Косматенко та інші.
