Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Драматичний рід
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Драма (гр. drama — дія, дійство) — в широкому значенні цього слова — це один з трьох родів літературних творів, у якому органічно мистецьки поєднуються епічний і ліричний способи зображення.
Головна особливість цих творів полягає в тому, що відмінно від творів епічних і ліричних драматичні твори не тільки читають, а й показують на сцені. Показ, а не розповідь — така суть драми. Від лірики драма істотно відрізняється тим, що в ній автор від себе нічого не говорить. Драма, як твір об’єктивний, а не суб’єктивний, бо її автор говорить не сам, а примушує говорити дійових осіб, стоїть ближче до епосу; в ній зображуються події зовнішнього світу так, як сприймає їх автор.
Рівночасно драматичні твори відрізняються від епічних тим, що в епосі про події розповідається, а в драмі події зображуються словами самих героїв і їх фізичними рухами (мімікою, жестами) на сцені. Тому розповідь автора стає непотрібною. Ось ця дійовість (поєднання слова з пантомімою) і є істотною ознакою драми, від чого і походить її грецька назва. Через драматичну дію, вчинки героя, рух його душі драматург розкриває людський характер, втілюючи в нього ідею твору. Отож, драма складається з дії і протидії дійових осіб.
Опріч дійовості, без якої не може бути жодного драматичного твору, драма має ще елементи властиві епосові, але необов’язкові для нього: діалогічна форма виразу і боротьба: зовнішня і внутрішня.
Діалогічна форма виразу — зовнішня особливість драматичних творів. Ця форма буває в епічних творах і деяких ліричних, але в них вона не неодмінна; драма ж будується виключно в формі діалогу, тобто розмова двох або кількох персонажів. Діалог може переплітатися з монологом. Мова дійової особи, коли вона не звернена до співрозмовника, називається монологом. Також монологом називається і довга промова, хоч би й звернена до співрозмовника, але не перебивана ним і являє собою самостійний розвиток якоїсь теми (оповідання, признання, докладний виклад почуття тощо).
Інколи монолог знайомить глядача з обставинами дії, які не можна показати на сцені. Розвиток дії, напруження її й розкриття характерів персонажів у драмі здійснюється головним чином через діалог, який є основною формою драматичної мови. Діалогічна функція драми зумовлює особливу функцію в ній слова як безпосередньої дії. Слово виступає і як засіб характеристики персонажів, виражаючи їх почуття і суперечливі прагнення, і як вияв їх сценічної боротьби.
Боротьба — головний внутрішній елемент драматичних творів. Хоч боротьба є і в епічних творах, але там вона — часто лише один з епізодів, до того ж зображується не в дії, а в розповіді автора і більше зовнішньо, зображується не так внутрішній стан тих, хто бореться, як зовнішні вияви цієї боротьби. Інакше бачимо в драмі: в ній головний інтерес зосереджується саме на боротьбі, яку ведуть дійові особи на очах глядача самі: вони без допомоги автора розкривають себе і в словах, і в діях. Боротьба ж сама у п’єсі може початися лише тоді, коли в основу її зображення покладено гострий конфлікт в особистому чи громадському житті людей. Він становить основу всієї художньої системи твору, виявляється в гострих зіткненнях героїв (характерів), що відрізняються певною своєрідністю. В цьому саме і полягає його естетичний вислів. (Наприклад, у «Королі Лірі» Шекспіра конфлікт між Ліром і його віроломними дочками). Супротивні герої ставлять собі певну мету і прагнуть осягнути її. Дії одних викликають протидії других, і п’єса невпинно рухається до розв’язки.
Боротьба дійових осіб у драматичному творі, напруження їх внутрішніх сил і енергії в цій боротьбі, прагнення до осягнення певної мети і перемагання перешкод, називаються драматизмом. Становище дійової особи, примушеної обставинами боротися, називається драматичною ситуацією. Саме драматизм ситуації в драмі приводить до того, що головні моменти композиції (зав’язка, кульмінаційний пункт і розв’язка) стають гостріші, ніж в епічному творі.
Зовнішні ознаки драматичного твору самі впадають в очі, а тому не доводиться надто довго зупинятися на них. Передусім, драматичний твір поділяється на частини, які називаються діями або актами. Іноді дії поділяються ще на картини. Кожна дія поділяється на яви. Ява — це така частина дії, в якій кількість дійових осіб не змінюється. Прихід або відхід будь-якої особи означає зміну яви.
Останні слова однієї дійової особи, слідом за якими йде текст виголошений другою дійовою особою, називається реплікою. Реплікою є також висловлювання кожної дійової особи, викликане розмовою з іншими персонажами. Щодо розміру, то репліки бувають різні: іноді поширені, а іноді можуть складатися лише з одного вигуку, як, наприклад: Ох, Ой, Ну та подібні.
До драматичних текстів автор часто додає свої зауваження, що звуться ремарками (примітками). У ремарках звичайно пояснюються певні рухи чи дії акторів, наприклад:
«Ява VI. Входить Націєвський (надіває накидку і т. д.); або у вигляді пояснень автора щодо художнього оформлення сцени перед початком акту: «Дія перша. Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого»).
У залежності від характеру драматичного конфлікту та перетворення в розв’язці первісної ситуації, твори драматичного роду поділяються на три види: трагедію, комедію і власне драму (у вузькому розумінні).
