Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Класицизм
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Класицизм (від лат. classicus — зразковий) — напрям у літературі та мистецтві XVII - XVIII і поч. XIX ст. Класицизм здобув найповнішого розвитку особливо у Франції в XVII і XVHI ст. Виник і розвинувся класицизм на основі великих літературних винаходів, що були зроблені в епоху Ренесансу. Великі твори Гомера, Софокла, Есхіла, Верґілія, Горація та інших письменників античної давности стали перекладатися на європейські мови і вивчатися. Поступово ці твори стали вважати досконалими лід оглядом мистецької краси і зразковими, класичними творами, які варто наслідувати.
Наслідування греко-римських письменників оголошено основою нової літератури. Свої твори французькі, російські та інші письменники писали на підставі такого наслідування. Виник великий літературний напрям, який через це і став зватися класицизмом.
У Франції найдосконаліший художній вислів класицизм зробив у трагедіях Корнеля («Сід», «Горацій»), Ра- сіна («Федра»), комедіях Мольєра («Тартюф», «Дон Жуан»). Літературну теорію клясицизму обґрунтував у віршованому трактаті Буальо «Поетичне мистецтво»; а в Росії Ломоносов і Сумароков.
Письменники мусіли підпорядкуватися певним правилам обов’язковим для всіх. Так, не можна було мішати в одному творі величного і смішного, трагічного і комічного. Будуючи драму, треба було зберігати так звані три єдності: єдність часу, єдність місця і єдність дії. Ці правила були обов’язкові для письменників і взяті з «Поетики» грецького філософа Арістотеля.
Предметом високих жанрів — поеми, оди, трагедії — могло бути тільки життя вище, духовне, ідеальне. І, навпаки, зміст низьких жанрів — сатири, комедії, байки — зводився до зображення життя приватного, буденного, грубо матеріального. Через це звертання до того чи іншого жанру в епоху класицизму само з себе вже визначало тему, образні, інтонаційно-стилеві композиційні особливості твору.
В залежності від жанру був поставлений також добір засобів емоційного впливу на людину. В трагедії — це приємний жах і живе співчуття, в комедії — сміх, в сатирі — гнів, в оді — захоплення. Кожне почуття говорило своєю «мовою».
Як головну вимогу до літератури Буальо ставить вимогу «розуму»:
Любіть розум ви, нехай він у віршах живе
І силу їм і красу дає...
— звертається Буальо до сучасних поетів у своєму трактаті. Класицизм визнавав лише те прекрасним, що було «розумним».
Образи героїв у творах класицизму у великій мірі були умовні, будувалися на зображенні певної або єдиної риси людського характеру. Зображення характеру як однієї якоїсь властивості — додатньої або від’ємної — будувалось у класицизмі на гіперболі, перебільшенні. Наслідком чого персонажі були або цілком порочними, або, навпаки, цілком благородними. Одначе це не привело до одноманітності характерів у класицизмі, як нерідко гадають. Характер був втіленням однієї властивості (мужність, вірність обов’язку, скупість і т. д.), але ці властивості були різні, тому різноманітні були й характери.
Літературним класицизмом як ідеал була висунута людина громадського складу, високого інтелекту, що вміє думати, вольова, з розвинутим почуттям обов’язку. Художнє втілення цього ідеалу здійснювалось у двох планах: зображення людини як уособлення громадських доброчинностей або висміювання людини, позбавленої їх. Прославлення розумної, тобто благородної в своїй моральній основі людини визначило патос літератури класицизму. Обов’язок перед державою і суспільством могла виконати лише людина здібна вольовими зусиллями придушити в собі егоїстичні почуття. Так, наприклад, постаті, створені Корнелем у трагедії «Горацій», становлять уособлення громадських доброчинностей. Трагедія з історії республіканського Риму. Три брати з роду Горація перемагають у поєдинку вождів-ворогів Риму. Живим залишився лише один, який повертається переможцем додому і, бачачи, що сестра, колишня наречена одного з убитих ворогів, плаче по ньому, замість того, щоб радіти з перемоги оборонців власної держави, і в пориві патріотичного гніву — вбиває її; призначений суд над убивцем; батько виголошує палку промову на тему, що обов’язок перед родиною ніщо в порівнянні з обов’язком перед державою і суд виправдовує брата, що вбив сестру.
Російський класицизм розвинувся пізніше французького і німецького. Самозрозуміло, він використав досягнення європейської думки. Утвердження високих громадських і моральних ідеалів, орієнтування на античні літературні зразки, додержування вироблених теоретичних правил — все це було покладено в основу поетики й російського класицизму.
Представниками класицизму в Росії були: М. В. Ломоносов (1711-1765), А. Д. Кантемір (1708-1744), В. К. Тредіаковський (1703-1769), А. П. Сумароков (1718-1777) та інші.
В українській літературі XVII - XVIII ст. не було жодних можливостей для розвитку класицизму ані політичних, ані духовних. Вплив класицизму дещо позначився на творчості І. П. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, К. Думитрашка та ін.
