Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Натуралізм
Класицизм
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Натуралізм (від лат. natura — природа) — напрям у західньоевропейській літературі й мистецтві, що виник у 70-их роках XIX ст. і особливо широко розгорнувся в 80-90-их роках. Теоретичне обґрунтування натуралізму дав Е. Золя (1840-1902) в книжці «Експериментальний роман» (1879) та інших теоретичних працях. В основу своєї теорії Золя поклав ідеї позитивізму, що проголошував джерелом дійсного знання досвід (О. Конт та ін.). На відміну від реалізму натуралізм висунув перевагу біологічної й фізіологічної основи в житті людини. Успіхи і невдачі героїв у багатьох романах Золя зумовлені спадковістю; наприклад, у двадцятитомовій серії романів «Руґон-Маккари» (1871 -1893) кар’єра Руґонів пояснюється тим, що в їх жилах тече здорова кров, а падіння роду Маккарів тим, що він біологічно неповновартісний. Рівночасно натуралісти прагнули до наукової точности в описах вигляду своїх персонажів, подій, середовища — фотографізм. Таким чином естетика натуралізму зводиться до двох основних принципів: біологізм і фотографізм. У романах Золя багато місця віддається описам паризького базару, м’ясного ринку, овочевих рядів, фотографічним описам натюрморту та опису зорових і смакових вражень від базару. Так само краєвид починає випинатися; опис якогось саду часто займає цілі розділи роману. Ось ця перебільшена увага письменників до натури і становить комплекс натуралізму.

Натуралізм ґрунтується на статиці, він не цікавиться тим, як виникло те чи інше явище, йому цілковито бракує динаміки, бо він бере речі такими, якими він їх бачить і не цікавиться їх розвоєм.

Риси натуралізму проявилися в творчості братів Гонкурів (Франція), І. Шляфа і А. Гольца (Німеччина), Г. Ібсена (Норвегія), П. Бабарикіна (Росія), В. Винниченка (Україна) та ін. .

Термін натуралізм застосовується і в вужчому значенні — на означення незакритого зображення фізіологічного боку людського життя, зокрема еротичних ситуацій.