Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Реалізм
Класицизм
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Реалізм (від лат. realis — речовий) — художній напрям у мистецтві і літературі, що прагне до широкого, багатобічного, правдивого зображення реального життя.
Починаючи з середини XIX віку, романтизм витискується з європейських літератур новим стилем — реалізмом. Проте не слід думати, що реалізм властивий тільки цьому періодові. Реалістичне зображення людських характерів ми зустрічаємо вже в античних Письменників і письменників Відродження, як Боккач Пэ (1313 -1375), Сервантес (1547-1616), Шекспір (1564-1616) та ін. Але в ті часи принципи реалізму ще не були усвідомлені, реалізм не склався ще в окремий напрям. І тільки в XIX ст. такі письменники, як Бальзак (1799-1850), Фльобер (1821-1880), Діккенс (1812 -1870) та інші свідомо прийшли до реалістичного зображення життя і поклали основи реалізму як напряму.
Головний принцип реалізму — це правдивість у зображенні життя, дійсности. Коли романтики зосереджували головну увагу на зображенні духовних прагнень людини, то реалісти зображують людське життя у всіх його проявах. У їх творчості знаходить місце і духовне життя і будь-яка інша діяльність людей — в родині, на праці, в громаді тощо. Самозрозуміло, що в зв’язку з таким принципом зображення межі літератури значно поширюються. На зміну незвичайним романтичним героям у багатьох ґатунках творів прийшли звичайні люди: селяни, купці, ремісники, службовці, моряки і т. д. Ось таке відтворення життя й є характеристичною рисою реального мистецтва.
Прагнення до правдивого відтворення дійсности спонукало письменників-реалістів і до відповідної побудови своїх творів. Вони добирають для своїх героїв такі умови життя, такі обставини, такі взаємовідносини між ними, які характеристичні, типові для зображуваної країни, громадського середовища, доби тощо. Правила щодо будови сюжету, конфлікту, поетичної мови йому диктує саме життя, яким він особливо цікавиться. Тому реалістичні твори дивують читача своєю різноманітністю. Кожний великий письменник-реаліст, що зумів художньо узагальнити новий історичний момент, поставити і вирішити нові ідейні проблеми, — творить нові ґатунки літератури. Він творить нові типи героїв, по-новому розгортає дію, мотивує її, виявляє нові особливості поетичної мови. Таким чином, кожний великий письменник-реаліст може визначити свою мистецьку індивідуальність і свій стиль.
Нарешті, типовість зображення характерів у типових обставинах вважається за головну ознаку реалістичного мистецтва. Письменник-реаліст малює своїх героїв живими людьми, такими, які бувають у житті. Реалістичний герой, як кожна людина в житті, не обмежений якоюсь одною характеристичною рисою характеру. Він має вельми розмаїті риси характеру. Залежно від обставин життя він поводиться по-різному. Типові характери героїв виявляють себе у своїх вчинках, діях. А що їх характери бувають різносторонні, складні, суперечні, то й дії їх відрізняються тим же. Події в сюжеті реалістичного твору відрізняються багатоманітністю, змінністю, жвавістю. Шекспір, наприклад, умів висловити свої ідеї не через мову героїв, а через хід подій, і його драми через це відрізняються жвавістю дії.
Що значить типові обставини? Це значить, що в реалістичному творі герої діють так, як це типово для зображуваного життя, як цього вимагають типові громадські умови, в яких показаний герой.
Коли в добу Байрона, Шеллі, Гайне, Міцкевіча, Жуковського, Шевченка провідну ролю відігравала лірична поема, то в роки формування реалістичної літератури вірші стали витискуватися прозою. Настанова реалістів досліджувати дійсність і якнайповніше її зображувати привела до утвердження й панування в літературі епічних ґатунків: оповідання, повісти, роману.
В українській літературі 40-60х років (на основі здобутків раннього реалізму в творчості І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки) зформувався критичний реалізм Шевченка. Для Шевченка і його наступників характеристичним є всебічне змалювання дійсности, показ життя не тільки в побуті, а й в його соціальних виявах, станових суперечностях; засудження не тільки вад тогочасного суспільства, а й нещадне викриття всього кріпосницького ладу, самодержавства, національного гніту в Україні.
З другої половини XIX ст. критичний реалізм став провідним напрямом, що найвищого свого розвитку досяг у творчості П. Мирного, Свидницького, І. Франка, Карпенка- Карого, М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Винниченка та інших. До речі, реалізм найяскравіше також позначився в творах І. Нечуя-Левицького, що дав цілу низку повістей і романів з родинного життя. Але як відмінна властивість його стилю — це було словесне гаптування: він переобтяжував свої твори етнографізмом, через що його стиль набув назву етнографічно-побутового реалізму.
Критичний реалізм продовжує жити і в XX ст. у творчості Р. Роляна, А. Франса, Б. Шоу, Дж.Лондона, Гемінґвея, І. Багряного, У. Самчука, В. Винниченка, А. Солженіцина та ін.
