Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Варваризми (запозичення)
Поетична лексика і фразеологія
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Слова і мовні звороти, запозичені з чужої мови, які ще не ввійшли як рівноправні в рідну мову, звуться варваризмами (від лат. слова barbaros — чужоземець) або барбаризми.
Деякі слова запозичені дуже давно, інші пізніше, — але вони так увійшли в рідну мову, так обтерлися в ній і принатурилися до всього запасу слів своїх питомих, що нам вони видаються такими ж своїми, як і всі інші. Ці запозичення відбулися у різні доби нашої історії від різних народів.
У найдавніший час українська мова запозичила чимало від східних своїх сусідів фінів, наприклад: хата, коноплі, хміль та інші.
Від південних кочовиків — тюрків, угрів, половців та інших: гарбуз, лоша, табір, артіль, аршин, базар, казна, чулан та інші. З татарської мови з XII ст. запозичені слова: табун, чумак, аркан, козак і чимало інших. З арабської: атлас, бальзам, ватага. Від турків перейшли до нас такі слова, як гайдамака, тютюн, бунчук та інші.
З грецької мови починають входити слова з часу прийняття християнства: Петро = камінь, Степан = вінок, Ївга (Євгенія) = високородна і багато інших християнських імен; також такі слова, як апостол, паламар, дяк, кадило, паляниця та інші і навіть такі, як капуста, миска, вишня і чимало інших. З латинської: вівтар, поганий, оцет... З церковнослов’янської: амінь, владика, воскреснути, огонь, вітер, золото, мороз, голова, лоб, уста, рука, ноги та інші. Церковнослов’янські слова і звороти постійно вживалися в староукраїнській літературній мові і часами набували навіть переважного значення.
У різний час запозичила чимало слів українська мова з мови німецької, почасти через посередництво польське: крейда, ґанок, цегла, пляшка, обценьки, мусити, слюсар і багато інших. Від поляків перейшли деякі слова питомі польські: брама, лічба, бруд, паскуда, міць, пані, праця, а також слова, що запозичила польська мова від інших народів: парафія, мур, дім, цісар, купол — з латинської; симфонія, соната, опера, ораторія, тенор, сопрано — з італійської. З російської (народної) мови запозичених слів українська мова має небагато, але з літературної російської мови в новіші і сучасні часи входять в українську мову не лише питомі російські слова, а й запозичені з чужих мов у російській перерібці: вокзал, жилетка, солдат, трамвай, автозавод, буфет, блюдо, шпала, якір, община, хомут, указ, колхоз, ударник, октябр, комсомолець і багато інших. Ці запозичення з російської мови (і через неї) спричинені головним чином колоніальною залежністю України від Росії.
Окрему групу запозичених слів літературної української мови (як і в інших мовах) становлять слова, що мають назву інтернаціональних слів, які ввійшли з якоїсь однієї мови в лексикон усіх (або більшості) європейських мов. Ця категорія слів складається з безлічі грецизмів і латинізмів, іноді комбінованих, фонетично й морфологічно пристосованих (хоч і не завжди) до мови, представник якої пускає їх у світ. Характеристично, що ця група слів стосується головним чином культурних понять: це передусім наукові терміни, спеціальні слова в мистецтві, техніці, промислі й ремеслі, слова щодо організації суспільства, як, наприклад: альґебра, квадрат, філософія, ідеал, геометрія, ромб, паралельний, артилерія, авіація, аероплан, автомобіль, університет, професор, лекція, театр, поезія, республіка, диктатура, пропаганда, космос, атом, механіка, лабораторія і багато інших.
Наука не може обійтися без більшості інтернаціональних слів, хоч би вже тому, що наукові терміни — це назви понять у схожій фонетичній одежі серед ряду мов і з точно означеним змістом, дуже часто даються звести на свою грецьку або латинську основу. Вони є в кожній мові і переймаються від однієї до другої в процесі культурного спілкування. Такі чужі слова не відчуваємо як варваризми.
Натомість є частина чужих слів, що мають точні відповідники (синоніми) в українській мові, як, наприклад: пікнік — прогулянка, шанс — удача, випадковість; конвенція — умова, форт — твердиня, диференціювати — розрізняти, стимулювати — заохочувати, концентрувати — зосереджувати, адекватний — рівноправний та інші. А тому, що літературна мова, передусім, мусить бути зрозуміла для найширшого загалу, треба вистерігатися непотрібних варваризмів і замінювати їх своїми відповідниками. Крім цього, чужі слова засмічують і руйнують ту мову, що надто багато їх позичає.
У художній літературі письменники користуються варваризмами з різних мотивів. Найчастіше чужі слова зустрічаються у функції створення так званого місцевого колориту. Під цим терміном звичайно розуміють різні способи зображення місцевих (чужих) умов життя, конкретних фактів, норовів, звичаїв країни, що описуються прямо чи посередньо в даному творі. Як мовні засоби в утворенні такого екзотизму використовуються слова і вислови мови, якою говорять у даній країні чи місцевості. Такими, наприклад, є грецькі і латинські слова у Шевченковій поемі «Неофіти»1 (ґрація, муза, тиран, гінекей, пенат, сикліт, гетера, катакомби, бульвар, ліктор, патрицій, гарем, плебей тощо. Місцями таких слів зустрічаємо навіть трохи багато для тих часів, наприклад:
І в теремах оргія. Горять
Чортоги пурпуром і злотом,
Куряться амфори: дівчата,
Трохи не голі стоять
Перед Кіпрідою і в лад
Співають гимн.
(«Неофіти»)
Варваризми також можуть служити як засіб характеристики персонажів. У поемі «Гайдамаки», висміюючи бундючність польської шляхти, Шевченко подає слова, які часто гриміли на сеймах і сеймиках:
«Nie pozwaliam! Nie pozwaliam!» —
Шляхта репетує...
«Єще Польска не зґінела!» —
Хто куди гукає.
(«Гайдамаки»)
Часом сучасні українські письменники під московською займанщиною користуються русизмами у своїх творах задля створення «місцевого колориту», тобто правдиво змальовують місцеві умови життя, показують конкретні факти мовної і культурної дійсності в Україні як наслідок русифікації. Ось як говорять тепер українці з роду:
— Ото тобі, чоловіче, й Бог не помагає...
— Що мнє Бог? Чи я слихав його коли, чи бачив? Чи він борошна дав коли мені чи дітей нагодував? Бог, як він і є, то не всім однаковий.
— Ото тобі, сину, й штани такі. Бач латка на латці.
— Що ж: латка тепер, тьотю, все равно, как гражданський пашпорт. Вся страна в латках ходить, — всі в латках, і нікакого сорому. Латка, тьотю, це — як книга революції...
(М. Івченко, «Землі дзвонять»)
Українська мова, захаращена русизмами, стала предметом сатири для Остапа Вишні в його фейлетонах.
Мова, перенасичена варваризмами або словами, зміненими на зразок варваризмів, зветься макаронічна. Мета такого макаронізму звичайно сатирична або гумористична. Так, Котляревський висміяв школу XVII — XVІII ст., яка прагнула до посиленої латинізації. У четвертій частині своєї поеми «Енеїда» він розповідає, як троянці, прибувши на Латинську Землю, за тиждень вивчили латинську мову і говорили все на «ус». Посол Енея сказав цареві Латинові таку «орацію»:
Переклад (вільний):
Енеус, постер магнус панус
І славний Троянурум князь,
Шмигляв по морю, як циганус
Ад те, о роксі прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине:
Пермітте жить в землі своей,
Хоть за пекунії, хоть гратіс,
Ми дякувати будем сатіс...
Бенефіценціг твоей.
Еней наш вельможний пан
І славний троянський князь,
Шмигляв по морю, як циган,
До тебе, царю, прислав тепер нас.
Просимо, пане Латине,
Нехай наша голова не загине,
Дозволь жити в землі твоїй,
Хоч за гроші, хоч даром,
Ми дякувати будем дуже
Милості твоїй.
Тут, крім слів латинської мови, маємо, сказати б, олатинювання ще й українських слів, чим значно посилюється сатирично-гумористичне враження.
І. Франко у своєму вірші «Semper tiro» латинський фразеологізм уживає в піднесено-поетичному звучанні:
Хай спів твій буде запахуще миро
В пору життя, та сам ти скромно стій
І знай одно — poeta semper tiro.2
Таким чином, належно і вправно застосовані чужі лексичні елементи є важливим і стилістично-експресивним засобом.
1 Про цю поему сам Шевченко писав, що вона «Ніби з римської історії». В дійсності це алегорична поема, в якій засуджує сучасний йому російський державний лад — деспота царя Миколи І.
2 Поет завжди учень.