Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Неологізми
Поетична лексика і фразеологія
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Новоутворені слова, які означають нові поняття, предмети чи явища, називаються неологізмами. Такими були в свій час, наприклад, слова: одноосібник, колгоспник, стаханівець, скиталець, авіафлота, метро, телевізор (телебачення), космонавт та інші. Доти, доки нове слово не прийнялося загально, не одержало, сказати б, права громадянства в літературній мові, воно вважається неологізмом.

Творення нових слів — це звичайне явище у мові. Нові слова можуть творитися через зміну значення старих слів або засобами словотвору. Ось, напр., за зміною значення: слово поїзд тепер означає ряд з’єднаних між собою вагонів, що рухаються паротягом. Але первісно воно означало весільний поїзд, весільну процесію. Хоч би навіть жених і йшов із своїм почотом, пояснює Б. Грінченко.

За законами українського словотвору ми можемо аналогічно до слів, що вже існують, творити нові слова. Так, зберігаючи наявні в мові корені, змінюємо тільки наростки, приростки, закінчення; словосполученням або слово- скороченням. Наприклад: возарня (віз+арня), запрограмований (за+програмован+ий), будик (буд+ик), звіроцтво (звір+оцтво), гици (ресори) (гиц+и) тощо.

Словоскладання найчастіше трапляється в прикметниках, наприклад: рожевожовтий, срібноблакит- ний, допомоговозахисний; рідше з інших частин мови, наприклад : дєрєвовиробник, снігоплуг. Словоскорочення (абревіатура) утворюється з перших літер слів словосполучення, наприклад: КУК (Канадський Український Комітет), ОУН (Організація Українських Націоналістів), ООН (Організація Об’єднаних Націй) та багато ін. або з часткових скорочень, в яких скорочується лише перше слово, наприклад: статбюро, меддопомога, стінгазета.

Неологізми постають дуже часто в зв’язку з бажанням заступити чужі слова своїми рідними, як, наприклад: замість спектакль — вистава, замість авіатор — літун, аероплан — літак, автомобіль — самохід, фотографія — світлина, етаж — поверх, велосипед — двоколесник, метро — підземка і т. п.

В художній літературі багато письменників, маючи глибоке почуття мови, підсвідомо керуючись цим почуттям, утворюють нові слова, що цілком відповідають духові мови (тобто мають певну звукову будову і відповідні словотворчі в собі елементи, які влучно віддають внутрішній зміст слова). Хоч переважна більшість цих новотворів залишається в індивідуальному обігу автора і характеризує його творчу манеру, але вони виконують важливі стилістичні функції. Ці форми є відчутним засобом естетичного впливу на читача. Так, наприклад, у поемі «Берестечко» Старицький, щоб відсвіжити словник, посилити експресію, уживає таких неологізмів: тайничий замість таємний, тиснява замість тиск, гордота — гордість, гордощі, мучень — мученик, зрадецький і зрадничий — зрадливий, звіроцтво — звірство, предатель — зрадник, і багато інших.

Поет П. Тичина часто у своїх поезіях дає такі інтуїтивно збудовані новотвори, що вражають нас своєю звуковою природністю, простотою та влучністю і прекрасно подають поняття в новій інтерпретації так, як поет його бачить сам, а не так, як воно звично характеризується засобами загальної мови, наприклад:

Весна, весна! Яка блакить,

Який кругом прозор!

Садами ходить брунькоцвіт

А в небі злотозор.

(«Весна»)

Нові слова зустрічаємо також у М. Рильського: райдужнокрилий, виростенъ, назнамєнована сухозлотъ, неноводь, стоколосся, октаволюб, громозвуки, вітер-срібнокрил і багато інших.

Словотворення відбувалося і відбувається, але воно корисне лише тоді, коли дійсно викликається практичною потребою на означення нових речей і понять або коли вноситься новий змістовий відтінок. Коли ж неологізми не відповідають духові мови, коли вони не сприймаються народом, як, наприклад, «новотвори» футуристів:

Хайль семе нкоми

Ихаль кохайль альсе комих

Ихай месен михсе охой

Мхайль кме мнк мих мих

(М. Семенко)

— то такі неологізми навіть шкідливі, бо тільки засмічують мову.

Проф. Ю. Шерех з приводу цього говорить так: «Мало не кожний письменник творить неологізми, але надмір їх творення характеризує здебільшого так звані орнаментальні стилі, себто такі стилі, де автор милується самим словом, грає і бавиться ним. Через те, що такі новотвори в загальну мову продираються рідко, вони сприяють витворенню особливої, далекої від життя поетичної мови. Тим часом часто буває цінніше не витворювати щось скороминуще нове і власне, а вдало і глибоко, по-своєму використати те, що в мові вже є, таким чином унутрішньо (семантично) збагачуючи мову».¹ А взагалі кажучи, новотвори письменників здебільшого залишаються особливістю їх стилю і мають дуже мале значення для збагачення лексичного фонду мови.

¹ Юрій Шерех, «Нарис сучасної української літературної мови», Мюнхен, 1951 р., стор. 34.