Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Епітет
Поетична семантика
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
У поетиках надто різні явища підводять під поняття епітет, тому дати коротке і чітке визначення йому не легко.
У широкому значенні епітет розуміють як означення, тобто слово або кілька слів, доданих до звичайної назви предмета задля того, щоб посилити його виразність, підкреслити в предметі одну з його характеристичних ознак.
Поруч з цим широким словживанням стоїть інше, вужче, хоч часто обидва визначення зустрічаються у того самого автора. На думку Б. Томашевського, «епітет не вводить нової ознаки, яка не міститься в слові визначуваному, а повторює ознаку, що міститься в самому визначуваному слові, та звертає увагу на дану ознаку або виявляє емоційне ставлення до предмета того, хто говорить». В цьому і полягає головна різниця між епітетом, як поетичним означенням і логічним.
Логічне означення містить у собі загальновизнані об’єктивні ознаки і якість предметів, явищ. У словосполученнях: пізній вечір, золоті сережки, масляна каша, залізний молот, нова сорочка, круглий стіл, мала дівчинка і под. — логічні означення (пізній, золоті, масляна, залізний і т. д.) указують на ознаку предмета і тільки. Поетичного в них нічого немає. Одначе перше-ліпше з цих означень може стати епітетом у тому випадку, коли воно буде використане не так у предметно-логічному, як емоційному значенні. Так, наприклад, прикметник пізній у словосполученні: «Пізня юність наступила в нього» — є епітетом, бо емоційність означення, підкресленість його і ставлення до предмета того, хто говорить, висловлюються сильніше й певніше. Це саме можна сказати і про такі сполучення, як: золота душа, масляне повітря, залізна воля, нова сім’я, гордий дуб і под., де прикметники мають емоційне значення, а не предметно-логічне.
Отож, справді художній епітет виникає на переносному значенні слова. Такий епітет часто ще називають метафоричним тому, що в основі означення лежить метафора.
Візьмімо ще кілька прикладів з творчості письменників:
Хвилюють лани золотії,
Здається, без краю.
(Л. Українка, «Поділля»)
Тут означення вжито не в прямому значенні слова (лани не зі злота). Колір ланів, на яких поспіває збіжжя, порівняно зі злотом.
Сумне, холодне і мутне
Повисло небо над ланами
І олив’яними очима
Глядить на землю й не моргне.
(С. Черкасенко, «Ратай»)
Усі означення так само і тут ужито в переносному значенні.
Великим майстром метафоричного епітета був І. Франко:
Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
(І. Франко, з циклу «Веснянки»)
Картина передгроззя викликає піднесений настрій у поета. Він кожну пейзажну деталь наділяє емоційним епітетом, що передає його настрій: благодатна пора, розкішная дрож, плодотворна злива, бурхливий вітер, темная хмара.
До речі, у «Веснянках» чистого пейзажу зовсім немає — це алегорії до громадських явищ, подій або паралелі до них.
Епітети за граматичними формами найчастіше бувають прикметниками (суховійний вітер, голубе небо). Епітетами можуть бути також іменники (жаги-земля, чарівниця-зима); прислівники (вітер виє сумно, холодно привітався; дієприслівники (хвилі несуться, виблискуючи).
Художнє значення епітетів дуже велике. Це особливо добре видно з їх розвитку та використання у народній творчості. В піснях, казках, думах епітети зустрічаються дуже часто і рясно. Всі ці твори продовж століть жили і передавалися в усному виконанні, нові були видозміною
старих або творились за їх зразками. Народні автори виявили особливо свою увагу до епітетів у тому, що той самий епітет постійно повторювали при тому самому слові. Його ніби закріплено за тою чи іншою назвою і разом з нею становив один художній вислів, що переходив з одного твору до другого. Коли мова заходила про поле — поле завжди було чисте; згадують про коня — кінь завжди буде вороний, добрий, сивий, карий; море — синє, небо — ясне, земля — сира, ліс — темний, зелений, вітер — буйний, хвиля — бистра, супротивна, сонце — ясне, правидне, очі — карі, чорні, тернові, личко — біле, шлях — битий, Дунай — тихий, вовки — сіроманці, воли — половії, шабля — булатна, зброя — ясная, Січ — мати, Дніпро — батько і багато інших. Такі епітети найчастіше зустрічаються у народній творчості і називаються постійними. Ці епітети постійно повторюються у всіх жанрах народної творчості при певних словах. Особливо багата на постійні епітети мова козацьких дум:
У святу неділю не сизі орли заклекотали,
Як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали.
Визволь, Господи, всіх бідних невольників
З тяжкої неволі турецької,
З каторги бусурманської,
На тихі води,
На ясні зорі У край веселий,
У мир хрещений,
В города християнські.
(«Плач невольників на каторзі»)
З народної творчості епітети перейшли у художню літературу і там, де вони не механічно перейняті, а е наслідком самостійної мистецької перерібки письменника, можуть у великій мірі спричинитися до створення потрібного емоційного тла розповіді. Вони часто розраховані на відповідну дію з боку читача. Це ми бачимо на епітетах Шевченка. Візьмімо для прикладу його славнозвісний «Заповіт», у якому підбір епітетів зроблений так, щоб запалити і зогріти український народ до визволення із тяжкої неволі і побудови власної, від нікого незалежної України:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі
І Дніпро і кручі,
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... А до того —
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Вирази: степ широкий і синє море — народні, постійні епітети, і це до певної міри стосується і ревучого Дніпра. Такі епітети, як: Україна мила, вража злая кров — емоційні епітети, що характеризують самого великого Кобзаря, одного з найкращих синів українського народу, його революційність. Епітети: велика, вольна, нова сім’я — також емоційні й характеризують Шевченкове розуміння нового українського суспільства, якого ми ще не завоювали. А незле, тихе слово — цей подвійний епітет характеризує особисту скромність Шевченка і разом надію, що його полум’яна національно-революційна поезія буде зрозуміла по-справжньому в майбутньому суспільстві.
Найістотнішою функцією епітета є функція вияву особистого емоційно-оцінювального ставлення до предмета, явища тощо. Епітет залишається виражальним засобом доти, доки він виконує цю основну свою функцію. Таким індивідуальним означенням завжди є лише метафоричний епітет. Особливо це стосується віршованої мови, де художньо-емоційна дія слова мусить бути сильніша, ніж у прозі.
