Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Типізація в художній літературі
Загальні поняття теорії літератури

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Зображуючи характери, письменник не просто відтворює тих людей, яких він знав і зустрічав у житті. І хоч нас цікавить та хвилює доля і переживання цих людей, проте в реальному житті їх немає, вони умовні, вони є для письменника лише засобом зображення життя, а не самоціллю.

Письменник не відтворює безпосередньо те, що він бачить. Завдання письменника полягає в тому, щоб, вивчаючи життя, знайти в ньому типові, характеристичні для нього явища й їх показати читачеві. Письменник узагальнює свої спостереження над багатьма явищами цього самого кола, виділяє з них важливе, характеристичне, і свої висновки розкриває, зобразивши якесь явище характеристичне і типове для всіх цих явищ, то постане, таким чином, типовий образ або тип. Типово можуть бути зображені особи, речі, а також явища і події, взаємовідносини між людьми, їх звички й зайняття, обставини місця і часу тощо. В зв’язку з цим можна говорити також про тип побуту і про тип пейзажу. Але найважливіше значення в літературі мають типи-характери людей, у долях, переживаннях, у поглядах яких ми бачимо розкриття цих узагальнень. Саме для того, щоб дати читачеві уяву про певне життєве середовище, про характеристичні для нього умови, письменник і зображує характер, створений цим середовищем, цими умовами. За цим характером ми судимо про середовище, що створило його, про ті життєві закономірності, які зформували його саме таким, а не іншим. Проте письменник не копіює характер однієї людини, не зображає якусь конкретну людину, а створює такий характер, який узагальнював би в собі головні характеристичні властивості людей у даних громадських умовах. За зображеним у творі характером ми й судимо про найістотніші властивості людей даної громадської групи, класи і приходимо до певних суджень щодо самої групи, класи, пізнаємо їх. Такий характер, що узагальнює в собі істотні властивості людей, називається типовим характером, типом. А той шлях, яким іде перетворення в тип, втілення в типові форми, зветься типізацією. Звичайно письменник показує тип як індивідуальність, як особистість, а зображувана ним індивідуальність рівночасно є й типом. Як правило, типовий характер, тип письменник зображує в типових обставинах. Обставини типовими називаються тоді, коли вони відбивають визначальні риси, епохи.

Створення індивідуального, типового характеру, в якому б втілювалися загальні риси певної групи людей, — одна з головних вимог естетики. Цю вимогу підтверджує конкретна практика класичної художньої літератури. Так, наприклад, типові характери, типи української інтелігенції 60 років XIX ст. створив І. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Хмари» в особах Дашкевича й Радюка.

Типові образи робітників (Бенедьо Синиця, Прийдиволя, брати Басараби) створив І. Франко у повісті «Борислав сміється». Всі вони належать до одної кляси, кожний є носієм загальних рис робітників, але рівночасно кожний тип — це індивідуальний характер з притаманними тільки йому рисами. Бенедьо Синиця — спокійний, зрівноважений, стриманий. Прийдиволя — рішучий, запальний, нестриманий. Брати Басараби — сміливі, ініціативні, гнівні.

Т. Шевченко писав про кріпосництво і гніт російського самодержавства на Україні. Він добирав ці явища дійсності і типізував їх. Тому в творах Шевченка особливе місце посідає образ обставин — типових обставин тогочасної суспільної дійсності, де головний предмет зображення — людські долі в кріпосницькому суспільстві; наприклад: в соціально-побутових поемах («Княжна», «Сова», «Варнак» та ін.), історичних («Гайдамаки») і найширше в поезіях політичних («Сон», «Кавказ» та ін.).

Вивчаючи і спостерігаючи життя, письменник зустрічає прототипи, які ведуть звичайно до створення типів. Прототипом називаємо первісний зразок, конкретну особу, факти життя чи риси характеру якої покладено в основу створення літературного образу. Так, наприклад, розповідь візника про розбійника Василя Гнидку викликала в Панаса Мирного зацікавлення створити образ «безталанної дитини свого віку, скалічений виводок свого побуту, пригніченого усяким панством». І письменник створює образ Чіпки в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

О. Кобилянська в основу своєї повісті «Земля» поклала лиховісну історію сім’ї Жижианів (с. Димка) — братовбивство. Письменниця розповідає: «Факти, що спонукали мене писати «Землю», правдиві. Особи майже всі до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів і коли писала, — ох, як хвилями ридала».

У. Самчук, творячи роман «Темнота», скористувався для образу письменника Бича типовими рисами М. Хвильового, а для образу А. Мороза — рисами М. Куліша.

Дарма що в основу своїх творів письменники кладуть справжні життєві факти і особи, але, як правило, їх реалістичне художнє зображення рівночасно становить собою узагальнення, типізацію значно ширшої властивості, ніж та чи інша індивідуальна особа, що послужила для нього реальним прототипом.

Але це не значить, що художня література не відтворює поодиноких людей. Письменники зображають і певних людей, чимось видатних, типових для своєї нації і часу. Поодинокі люди зображуються передусім у жанрах документальних.

Поодинокі люди зображуються також в історичних творах. Такими є, наприклад, образи в історичних драмах: М. Старицького «Богдан Хмельницький», Л. Старицької- Черняхівської «Гетьман Дорошенко», С. Черкасенка «Про що тирса шелестіла» з часів кошового Івана Сірка; образи в романах С. Скляренка «Святослав» і «Володимир»; образи в повісті Б. Лепкого «Мазепа» та багато інших. Проте і зображення історичних осіб не є натуралістичною копією, фотографією. В історичних особах мистці, в міру свого розуміння, відбирають так само істотне, характеристичне, провідне.

Серед множності і різноманітності літературних характерів вирізняють так звані загальнолюдські характери, що утратили первісно присуще їм побутове або історичне значення і з соціальних категорій перетворились у психологічні. Сюди зараховуємо більшу частину характерів Шекспіра, як, наприклад, Отелло — тип пристрасного, заздрісного чоловіка, який до такого озвіріння любить свою дружину, що готовий задушити її при найменшому підозрінні у невірності; Макбета — тип людини охопленої шанолюбною жадобою влади — за всяку ціну; короля Ліра — тип нещасного батька, що у відплату за свою повну посвяти й відречення батьківську любов зустрічається з жорстокою невдячністю своїх дітей; Сервантеса — Дон Кіхот, тип фантастичного, мрійливого ідеаліста, сліпого на вимоги, потреби й обставини реального життя; Ґете — Фавст, тип людини, що шукає у життєвих пригодах і життєвій боротьбі філософського пізнання правди; Гоголя

Плюшкін — тип скупаря; Шевченка — Наймичка, тип матері, готової на самовідречення й пожертву своїм материнством для добра рідної дитини і багато інших.