Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Основи віршування. Ритм у віршах і прозі
Поетична фоніка
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Головною ознакою віршованої мови вважається ритм. Ритмом називається повторність однакових або подібних явищ через певні, сумірні відрізки часу. Віршовий ритм — це повторення сумірних мовних одиниць, що ними є самі віршовані рядки, які промовляються поспіль один за одним.

Отож, рядок — основна ритмічна одиниця в будь-якій системі віршування, але ритмічна організація рядка в кожній з відомих систем своя, особлива. Рядковий ритм може бути побудований на чергуванні довгих і коротких складів у вірші (метричне віршування в колі греків і римлян), на рахунку складів у вірші (силабічний вірш), або на рахунку наголосів у вірші (тонічний вірш), за наголошеністю і ненаголошеністю складів (силаботонічне віршування). Але в усіх випадках віршовий ритм виникає лише із спів- відносності віршів як сумірних відрізків. Через це віршовий ритм виникає не в окремому вірші, а тільки в об’єднанні їх у вірші, як цілому.

Візьмімо Франків вірш:

Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочої дисканти, —

То не питай: «Цей поїзд — звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?»

Це — емігранти.

Цей вірш розпадається на дев’ять більш-менш однакових, сумірних за своїм звучанням рядків; отож, перед нами є певні одиниці; одиниці ці сумірні, вони повторюються і не перебиваються будь-якими відмінними від них іншими одиницями. Ось таке закономірне повторення сумірних одиниць і становить віршовий ритм.

А чому ми вважаємо ці одиниці сумірними? Тому, що в основі їхньої сумірності лежить певна однаковість у розташуванні наголошених і ненаголошених складів у межах рядка.

Позначмо наголошений склад значком «/», а ненаголошений у взятому нами за приклад вірші:

Зі схеми бачимо, що в цих рядках наголос падає на тому самому місці: він припадає (за невеличкими винятками) на 2-4-6-8-10 склади, відповідно до цього: 1-3-5-79-11 склади — ненаголошені. Таким чином, у даному випадку рядки сумірні один з одним тому, що в них наголоси розташовані більш-менш однаково, на тих самих складах у рядку.

Також бачимо зі схеми, що й закінчення рядків мають повторення однакових елементів: непаристі рядки (за малим не всі) закінчуються на наголошені склади, а паристі (за малим не всі) — на ненаголошені; правильне чергування цих закінчень посилює ритмічність віршу. Легко також помітити, що в кожному рядку 10 або 11 складів, притому рядки чергуються: 10, 11, 10, 11 і т. д., тільки 9 рядок — 5 складів.

Далі ми можемо помітити, що на кінцях рядків (знову через рядок) повторюються однакові звуки, наявність яких знову таки посилює елемент повторення однакових елементів віршу, тобто посилює ритмічність його.

Хоч такий поділ штучний, але він дає поняття про ритм навіть і прозаїчного твору. Тільки треба сказати, що далеко не кожну художню прозу можна розбити на такі синтаксично ритмічні одиниці. Та й у наведеному прикладі в останніх рядках ритм відчувається порівняно мало: в прозі нам його підказує синтаксична будова разом з відповідною інтонацією; а у вірші цей ритм такий згущений, що виявляє себе як зовсім осібне явище.

Нарешті, треба врахувати ще одно — після кожного рядка ми робимо зупинку (паузу), і після паузи починаємо новий рядок. Таким чином, у кінці рядка повторюється ще один елемент — пауза. Слід пам’ятати, що у вірші в кінці рядка пауза така потрібна, що ми її робимо навіть тоді, коли кінець одного і початок другого рядка тісно між собою пов’язані. Якщо ми цього не додержуємося, то ритм віршу буде різко порушений. Адже, усуваючи паузу, ми порушуємо почування кінця рядка, тобто ритмічної одиниці, що без неї немає і ритму. Щоб відчувати певне сполучення слів як ритмічну одиницю, як віршовий рядок, треба, щоб у кінці цього рядка була зроблена сильна пауза, яка зберігається навіть у тому випадку, коли це непотрібне за змістом.

Як бачимо, віршовий ритм являє собою вельми складне явище, що визначається і порядком складів у віршовій мові, і розташуванням пауз, і чергуванням закінчень.

Самостійного смислового значення ритм не має, але він посилює те смислове навантаження, яке має дане слово; надає мові більшої сили і краси та через свій чуттєвий характер допомагає усвідомити те, що не відразу усвідомлюється нашим розумом.

Чи може бути ритм у прозі? Певний ритм мають і деякі прозаїчні твори. Але цей ритм ґрунтується на особливостях синтакси і не відразу помітний. Візьмімо, наприклад, початок оповідання Марка Вовчка «Кармелюк» і поділімо його на синтаксичні одиниці:

Хто бував на Україні?

Хто зна Україну?

Хто бував і знає,

той нехай згадає,

а хто не бував і не знає,

той нехай собі уявить,

що там скрізь білі хати у вишневих садках,

і весною... весною там дуже гарно,

як усі садочки зацвітуть

і усі соловейки защебечуть.