Теорія літератури - Іван Безпечний 1984

Системи віршування. Віршова і музична форма дум
Поетична фоніка
Поетична стилістика й її завдання

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Думи і пісні народні зберігають свої відмінні особливості з погляду віршового складу та мелодії. За формою думи — це досить великі віршові твори, вони не співаються як звичайна пісня, а промовляються героїчним пафосом під акомпанімент кобзи або бандури своїм мелодійним речитативом, протяжно напівспівом. Речитативна мелодія нагадує читання в церкві євангелія: це співана деклямація; вона мінлива і ніколи не повторює однаково ритмічних мотивів, не накидає віршам мелодійної схеми. Зміст, слово в думі несе головне навантаження і до нього постійно пристосовується мелодія. Дума не має поділу на рівномірні строфи (куплети) обов’язкові для пісні. Вона ділиться на нерівномірні періоди або тиради, які відповідають певній завершеній думці. Періоди або тиради, висловлені ритмічними рядками, розміри яких рівні: від 4-5 до 25-30 складів. Наприклад:

Ой у святую неділеньку борзе рано-пораненьку, (18скл.)

Ой да то ж не сизі орли заклекотали,   (14скл.)

Як то бідні невольники у тяжкій турецькій

неволі заплакали, гей!     (22скл.)

Угору руки підіймали,     (9скл.)

Кайданами забряжчали,     (8скл.)

Господа милосердного прохали та благали, гей! (16скл.)

«Гей, подай нам, Господи, з неба дрібен дощик, (13скл.)

А знизу та буйний вітер!     (8скл.)

Ой чи не встала би то на Чорному морі бистрая

хвиля        (18скл.)

Та не позривала б якорі з турецької каторги, гей! (17скл.)

Бо вже ж нам сяя турецькая каторга надоїла: (15скл.)

Кайдани-залізо ноги повривало,    (12скл.)

Білеє тіло козацьке-молодецьке коло жовтої

кости пошмугляло, гей!»     (24скл.)

(«Плач невольницький»)

Рядки в періоді об’єднуються римою, найчастіше дієслівною або прикметниковою, притому деякі рядки зовсім не римуються, інші ж мають по декілька відповідних рим у ряд:

То середульшій брат теє зачуває,

До найменшого словами промовляє:

«Братіку мій рідненький,

Як голубонько сивенький!

Чи ти мені, брате, віри не доймаєш,

Чи ти мене на сміх підіймаєш!

Чи не одна нас шабля порубала,

Чи не одна нас куля постреляла?»

«Не єсть се нас шабля турецька порубала,

Не єсть се нас куля яничарська постреляла

А єсть се отцьова й паніматчина молитва покарала!» («Про братів Самарських»)

Формою народної думи користувалися такі письменники: Шевченко в двох поемах: «Невольник» (Дума Степана) та «У неділеньку у святую», Грінченко: «Дума про княгиню-кобзаря», Панас Мирний: «Дума про військо Ігореве», П. Куліш: «Україна», П. Тичина: «Дума про трьох вітрів» та інші.

Думи, що їх написали в Україні в післявоєнний час письменники: В. Перепелюк: «Дума про Олега Кошового», «Про визволення України», Г. Ільченко: «Дума про Корею» та інші, ні за формою, ні за змістом не можна віднести до жанру дум, а скоріше до жанру комуністичних пропагандивно-агітаційних обманів, написаних віршами.