Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Нарис
Епічний рід
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Нарис — вид епічного твору, що правдиво зображає будь-які дійсні в житті явища, факти, події, людей тощо.
Історія нарису починається з записок літописців, мандрівників, мореплавців, як, наприклад, опис подорожі італійця Марко Поло на Схід XIV ст. та інші.
Провісниками нарисової літератури на Україні були козацькі літописи Самовидця, С. Величка, Г. Грабянки та щоденники (діяруші) XVII - XVIII ст., записки В. Григоровича-Барського (1701-47). Окремі нариси друкувались у першій половині XIX ст. у харківських виданнях: «Украинский вестник», «Украинский журнал». З нарисами виступали Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, М. Коцюбинський та інші. Ці письменники у своїх нарисах часто відгукувалися на нові явища життя, на певні життєві суперечності епохи. В основі нарису, як правило, лежить безпосереднє вивчання автором свого предмета. В теорії про нарис важливого значення набуває принцип типізації. Якщо в інших видах літератури типізація заснована на узагальненні характеристичних рис множності поодиноких явищ, з яких створюється художній образ, то в нарисі типізація досягається самим добором конкретних життєвих фактів. У нарисі вигадка відіграє значно меншу роль, ніж в інших епічних творах. У нарисах часто бачимо дійсні імена, місцевості, точні цифрові дані, матеріали історично-довідкового характеру, можуть бути ліричні відступи, перекази, леґенди тощо.
Нарис відрізняється від усіх інших видів епічного роду універсалізмом своїх інтересів, йому підвладне все життя. Нарисовець інформує про життя в усьому його обсязі. Він у своїй творчості подає картини з побуту і звичаїв, політичного, економічного, соціального життя якогось народу на певному щаблі його історичного розвитку. Він створює портрети громадських, національно-політичних діячів, науковців, письменників, мистців, військовиків, робітників, селян та інших членів суспільства. Само з себе зрозуміло, що не в кожному нарисі відбивається вся повнота життя, але нарисова література в цілому дає всеохопну картину з життя зовнішнього світу. З цього погляду з нею не може зрівнятися жоден вид епічних творів.
Проте особливість нарису не тільки в його своєрідній типізації та широчіні охоплення життєвих явищ, але і в самому зображенні. В нарисі зовсім може не бути сюжету або він у кожному разі дуже ослаблений. Нарисовець часто переходить від одного описуваного явища або його сторони до другого, лише у загальній формі зберігаючи їх залежність. А що автор нарису мусить зримо, в образній формі показувати розвиток події, то він частіше, ніж автори інших видів творів, втручається в хід описуваних подій від першої особи. Це дає нарисовцеві можливість вільніше групувати матеріал, можливість багатоманітних зіставлень, аналогій, аналіз тощо. В нарисі значно більше значення, ніж, скажімо, в оповіданні мають публіцистичні міркування, наукові узагальнення, інколи навіть статистичний матеріал. Мова нарису в більшій мірі, ніж мова будь-якого іншого літературного виду, включає елементи мови публіцистичної й наукової.
Єдиного принципу жанрової класифікації нарису немає, хоч є загальноприйняте визначення жанрових різновидів нарису в залежності від прийомів художнього дослідження життєвої дійсності: подорожній, портретний, побутовий, проблемний, соціально-політичний.
Нарис вважається оперативним видом літератури, що дає змогу відгукнутися на всі актуальні питання в житті кожного народу.
У післявоєнний час з’явилися видатні українські нарисисти такі, як І. Багряний, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, І. Дзюба, В. Мороз, В. Чорновіл та ін., які у своїх нарисах показали перед усім світом страшну, оголену правду про Україну, що більшовики продовжують проводити російську імперіалістичну політику в Україні за прикладом царату, що вся більшовицька національна політика є порожня фраза, обдурення, що під маскою інтернаціоналізму більшовики проводять русифікацію, нищать національну українську культуру, переслідують її носіїв, що в СРСР немає жодного соціалізму тощо.
