Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Новела
Епічний рід
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Новела(італ. novella — новина) — мала епічна форма, що її інколи ототожнюють з оповіданням.
За своєю будовою новела суттєво відрізняється від оповідання. В основі новелі часто лежить якась незвичайна подія з життя окремої людини або анекдотичний випадок з гострою несподіваною розв’язкою. Натомість в оповіданні розповідається про звичайні події з життєвої дійсності, що нічим зовнішнє невидатні. Новеліст уникає докладних побутових, історико-етнографічних зарисувань; героя він показує не в громадсько-політичній, а в моральній суті. В розвитку сюжету обов’язково настає несподіваний поворот, що веде до розв’язки. Як правило, характер героя в новелі вже зформований і внутрішній його світ майже не розкривається.
Новела виникла в XIII ст. в епоху Відродження в Італії. Найвищого розвитку вона досягла в XIV ст. під пером Ф. Саккетті, Г. Ґуардаті і найвидатнішого з-поміж них Дж. Бокаччо, що устійнив цей вид літератури і саме його поняття своїм знаменним «Декамероном». З Італії термін новела разом з перекладами і переробками «Декамерона» (що по-грецьки значить 10 днів) перейшов у всі європейські літератури.
В цю епоху новела часто будується на комізмі, в ній немає психологічної розробки характерів, але вона має вельми динамічну інтриґу. Герой «Декамерона» Бокаччо виступає, як правило, в ролі тріумфального коханця, він рідко буває в трагічних ситуаціях, сприятливих до складних внутрішніх переживань.
Після епохи Відродження новела занепадає в часи класицизму та просвітительства і випливає знову на поверхню в творчості романтиків (Й.-В. Гете, Л. Тік, Гофман, Г. Клайст, В. Ірвінґ та ін.). Романтики наповнили новелу глибоким змістом. Конфлікт у ній побудовано не на накопиченні виняткових ситуацій, а на звичайному, буденному, на тому, що трапляється щодня в житті людини.
В епоху критичного реалізму, коли головним завданням літератури стає дослідження життя, новела поступово губить свою домінантну роль. Помічається схильність до витиснення її оповіданням. Одначе вона не зникає, а продовжує жити у новому варіанті — психологічному. Вона набуває синтетичний характер: поєднує у собі гострий драматизм, ліризм, психологізм і соціально-дослідчу скерованість; вона зосереджує увагу не на описі зовнішніх виявів життя, а на відтворенні складних душевних трагедій персонажів. Зразки психологічної новелі створили: Гі де Мопассан, А. Чехов, В. Стефаник, Е. Гемінґвей та інші.
Розгляньмо на конкретному прикладі, на новелі Стефаника, що так і зветься «Новина», де в ній оцей психологізм.
«Новина» починається з повідомлення про подію, власне, про розв’язку події: Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. За цим автор подає глибоке психологічне мотивування події. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж. Бо коли лишень діти, а то ще й біда — і нестатки і т. д. Потім подається розмова батька з дітьми, одну з тих розмов, до яких діти вже звикли: «Народила вас та й лишила на мою голову». Кидає їм шматок хліба. «Нагинайтеся». Діти «глемедають» хліб. Селянська психологія виявляється в мові й особливостях живої селянської говірки.
Як показує автор читачеві той психічний стан, що призвів батька до злочину? Це подано в одному реченні, Гриць глянув на них з лави і погадав: «мерці» і налякався так, що аж його піт обсипав. Він почорнів з журби, очі запали. Одначе ніякого просвітку для дітей не бачив. Ведучи дітей топити, Гриць здригається, скрегоче зубами; він боїться, що не вистачить сил зробити це. Пейзаж — освітлена місяцем річка — ще посилює страждання змученої душі. Далі події приходять несподівано і просто (і в цьому жах). Гриць пустився бігти до річки і кинув маленьку Доцьку в воду. Все це складне психічне становище втиснув Стефаник в одно речення: Йому стало легше, і він заговорив скоро. Сам до себе сказав, що відповідатиме на суді: завинив і — на шибеницю!
Черга приходить на другу дочку. її жах смерти Стефаник описує теж одним реченням, що є висловом її настрою: «Таточку, не топіть мене, не топіть!» В цьому вмінні знайти потрібне слово саме те, що треба, і є мистецтво незрівняного майстра психологічного відтворення — Стефаника. В цій новелі є ще дві психологічні деталі наприкінці. Коли Гандзя відпросилася в батька, він дає їй бучок од собак. А вступивши босими ногами в воду, він «задеревів», бо вода, в якій знайшла могилу дитина, нагадала, що сталося, й він шепче молитви: «Во ім’я отця і сина...».
«Новина» Стефаника є шедевром світової новелістики.
