Порівняльне літературознавство - Василь Будний 2008

«Ad fontes» Миколи Зерова
Переклад як форма міжлітературних взаємин

Всі публікації щодо:
Літературознавство

У 1920р. Зеров опублікував у «Антології римської поезії» твори шести поетів — Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала. Згодом низка перекладів побачила світ у поетичній книжці «Камена» (1924).

Коло перекладацьких зацікавлень Миколи Зерова (1890-1937) було дуже широким. Він інтерпретував українською мовою латинські вірші Стефана Яворського та Григорія Сковороди, твори «парнасців» Леконта де Ліля, Ередіа, таких різних представників літератур романо-германського світу, як Ронсар, Дю Велле, Беранже, Бодлер, Верхарн, Байрон, Петрарка, Дюамель, та ще доброго десятка більш чи менш відомих поетів. Зі слов'янського письменства його увагу привернули Я. Купала, А. Пушкін, М. Лєрмонтов, І. Бунін, В. Брюсов, І. Красіцький, А. Міцкевич, Ю. Словацький та інші. З-під його пера вийшли прозові переклади з російської (М. Гоголь, А. Чехов, П. Куліш), з ідиш (І. Перец), з української на російську (Леся Українка, М. Рильський та ін.), з латинської на російську (Горацій, Немезіан, Клавдіан, Авзоній)...

Йдучи «до джерел» за своїми попередниками П. Кулішем, І. Франком, Лесею Українкою, М. Зеров, як і його друзі-неокласики, закликав до опанування не лише своєї, а й класичної спадщини. Не приймаючи популяризації оригіналу, перекладач невтомно працював над виробленням неокласичного стилю українського перекладу — точного й мелодійного, лаконічного й витонченого.

Приклад М. Зерова наочно демонструє, як можна добитися адекватності перекладу, якщо невпинно шліфувати його. Порівняймо різні редакції перекладу оди «До Левконої»:

Негоже знати нам, дівчинонько кохана,

яку тобі й мені судила доля путь...

В ворожок не питайсь: халдейського туману ніколи,

друже, нам з тобою не збагнуть... (1910)

Редакція 1920-х років відрізняється істотно:

Негоже нам, о Левконоє, знати,

Яку нам суджено в житті наземнім путь.

Халдейських віщунів не будемо питати:

Халдейських чисел нам ніколи не збагнуть.

За спостереженнями В. Брюховецького, в останній редакції вірш Горація стрункіший, стильово однорідний, завершений, зникли недоречні для жанру оди зменшувальні форми («дівчинонька кохана»), що зумовлювали деяку аморфність вислову в першому варіанті.

За визнанням фахівців, римські переклади Зерова належать до найадекватніших і найпоетичніших у світовому письменстві. Над Верґілієвою «Енеїдою» письменник провів десятки років, вдосконалюючи й постійно поглиблюючи її переклад. До 1935 р. було закінчено роботу над першою, шостою, сьомою, восьмою та половиною дев'ятої пісні. Є відомості, що на Соловках цю грандіозну роботу вдалося завершити. Дещо Зеров надіслав у листах, але доля значної частини перекладу досі не відома.

Поет-неокласик відшукував відповідні ресурси рідного слова для передачі величної піднесеності й урочистості Верґілієвої поеми:

Тут осяйна серед хмар піднебесних з'явилась Венера,

Дар несучи, і, в долині затишній побачивши сина,

Що понад берегом річки самотній шукав прохолоди, —

Стала на очі йому і промову до нього звернула.

На підвалинах, закладених автором «Камени», зводили свої «римські будівлі» Михайло Білик, Йосип Кобів, Андрій Содомора.