Порівняльне літературознавство - Василь Будний 2008

Мотив — сюжет
Тематичний рівень компаративістики

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Згідно з тематично-сюжетним трактуванням, що було започатковане у фольклористичній компаративістиці (Александр Веселовський, Владімір Пропп та ін.), мотивом уважається елементарний, неподільний складник міфо-казкової фабули (зображеної події), «найпростіша розповідна одиниця». Поєднання таких мотивів творить сюжет (фабулу, чи зображену подію, якщо дотримуватися термінології російських формалістів):

Найпростіший вид мотиву може бути виражений формулою а+Ь: зла стара жінка не любить красуню — і дає їй небезпечне для життя завдання. Кожна частина формули здатна видозмінюватися, особливо надається для нарощування Ь; завдань може бути два, три (улюблене народне число) й більше; на шляху богатирів буде зустріч, але їх може бути й декілька. Так мотив виростає в сюжет

«Сюжет» у трактуванні А. Веселовського — це історія чи зображена подія, що будується шляхом нарощування одного із членів мотиву (а + Ь перетворюється в а + Ь, + Ь₂+ Ь₃) або ж за допомогою додавання мотивів (а + Ь + с). За Веселовським, основні мотиви відносно стійкі й часто повторювані у світовій літературі (любовний трикутник, зрада — помста), однак про запозичення можна говорити лише тоді, коли на сюжетному рівні спостерігається подібність комбінацій багатьох другорядних мотивів.

У 1920-х роках Владімір Пропп заперечив елементарність мотиву. Узагальнену фразу, яку А. Веселовський називав мотивом, наприклад «Змій викрадає царську доньку», можна, згідно з В. Проппом, розчленувати щонайменше на чотири семантичні елементи: «змій», «викрадення», «донька», «цар». Звернувшись до вивчення інваріантних та варіативних елементів у російських чарівних казках, В. Пропп з'ясував, що дійові особи є змінними, а їхні дії, які дослідник назвав функціями, постійними. Викрадає змій царівну або чорт селянську чи попову доньку — це з погляду композиції не має значення, але комбінація різних змінних творить відмінні сюжети. У фабулах чарівних казок Пропп виявив 31 функцію, як-от викрадення, заборона, порушення заборони, відхід, розшук тощо¹. Згодом функціональний підхід до сюжетобудови розповідних текстів був розвинутий до абстрактно-логічного рівня у працях французьких структуралістів Ролана Барта, Цветана Тодорова, Клода Бремона, Альґірдаса Жульєна Ґреймаса.

Тим часом Борис Томашевський, як і інші дослідники, близькі до формальної школи, вдався до плідного протиставлення тематичного (семантичного) і композиційного (синтаксичного) планів. Учений стверджував, що, розклавши твір на тематичні частини, можна дійти до найдрібніших, неподільних елементів, які змальовують окремі дії, події або речі. «Тема неподільної частини твору називається мотивом»². За Б. Томашевським, кожне речення має свій мотив. Притім він ділив мотиви на зв'язані (ті, які під час переказу фабули не можна опускати, не порушивши причинового зв'язку між подіями) і вільні (побічні мотиви, подробиці, які не мають значення для фабули, хоча можуть відігравати важливу роль у сюжеті). Поєднуючись, зв'язані мотиви утворюють тематичний зв'язок — фабулу («сукупність мотивів у їхньому логічному причиново-часовому зв'язку»), а композиційний зв'язок між ними — це сюжет («сукупність тих самих мотивів у тій послідовності і зв'язку, в яких вони дані у творі»). Так, застосувавши тематичний і композиційний підхід, Б. Томашевський розмежував поняття фабула (послідовність зображених подій) і сюжет (послідовність викладу цих подій).

Згодом наратологія розвинула функціональний підхід і протиставлення сюжет / фабула (розповідь / історія). Структуралісти не виокремлювали Tejvfy як самостійний об'єкт дослідження. Причиною, очевидно, було те, вважає Джонатан Каллер, що тема не є результатом специфічного розташування елементів, а радше найменуванням, що ми даємо тим формам єдності, які здатні розпізнати в тексті, або ж найменуванням тих шляхів, якими досягаємо успіху в об'єднанні і зв'язуванні різних кодів. Звідси визначення сюжету (plot) як темпоральної проекції тематичних структур (тобто комбінації мотивів у часовій послідовності)

¹ Пропп, В. Я. Морфология сказки. — М.: Наука, 1969.

² Томашевский, Борис. Теория литературы. Поэтика. — М.: Аспект Пресс, 2003. — С. 182.