Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005


Загальний огляд української діаспорної прози
Лекція 4. Проза українського зарубіжжя

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Українське еміграційне письменство є однією з тих гілок української літератури, яка виконує, за висловом Л. Рудницького, спеціальну місію та специфічні завдання . Відповідно до цього літературознавець пропонує виділити чотири пов’язані між собою групи, що охоплюють більшість прозових творів сучасного письменства в діаспорі.

До першої групи відносять твори, метою яких є збереження свого «Я», своєї української ідентичності та намагання затримати при житті літературні традиції України. Ця група включає автобіографічні повісті, мемуари та споріднені жанри. Тут принагідно слід згадати твори Уласа Самчука («На білому коні», «На коні вороному»), Петра Смолія («Данило Вирва»), мемуари Василя Бородача, Віктора Приходька, Михайла Островерха, Олекси Грищенка та ін. Сюди належать також твори, що віддзеркалюють регіональний побут різних українських земель: твори М. Ломацького («З гір Карпат»), В. Волкова («Довбуш»), Ю. Бескида («Свята рідна земля»), Ф. Одрача, Ф. Мелешка («Три покоління»), У. Самчука («Волинь»). Найвизначнішою представницею цієї групи є Г. Журба, авторка повістей «Революція іде», «Тодір Сокір» та роману-хроніки «Далекий світ».

Друга група безпосередньо пов’язана з першою: до неї входять твори українських письменників, якими вони свідомо чи несвідомо доповнюють літературу, написану в Україні. Це твори, що описували заборонені свого часу в українській радянській літературі теми, або подають теми у такому висвітленні, в якому не можна було їх подавати в радянській дійсності. Друга група включає історичні романи й повісті (М. Лазорського, В. Чапленка, Ю. Тиса, Б. Полянича, О. Полтави, П. Феденка та ін.), твори, що віддзеркалюють українську історію XX ст.: колективізацію і голод, сталінські репресії (О. Мак «Куди йшла стежка» і «Каміння під косою», В. Барка «Жовтий князь», твори І. Багряного, Т. Ось- мачки, О. Керч), твори про боротьбу УПА проти фашизму та сталінського режиму («Чого не гоїть вогонь» У. Самчука, твори Любомирського, Данилюка, Мечника, О. Лисяка, Р. Лазурка).

До третьої групи зараховують письменників, що намагалися естетично охопити своє нове довкілля, літературно відтворюють українське життя у США, Канаді тощо. Твори цієї групи написані здебільшого у формі нотаток, репортажів, позначені реалістичністю. Цю групу Л. Рудницький пропонує поділити на три різновиди: хронікерська психологічна повість (твори Д. Ярославської, окремі романи У. Самчука), сатирична проза (твори М. Понеділка, І. Керницького, Е. Козака, З. Когут, С. Риндика, Б. Нижанківського та ін.) і репортаж (окремі твори Д. Гуменної).

Остання четверта група — твори, що віддзеркалюють модерним або авангардним способом проблеми сучасної людини (людини взагалі, а не людини української конкретно). Ця категорія перебуває під помітним впливом західноєвропейських письменників. Провідний жанр — абстрактно-філософська повість. Це нова сторінка української літератури, що перебуває у стадії експерименту: твори О. Ізарського, І. Костецького, П. Маляра, Ю. Тарнавського, Е. Андієвської та ін.

Наведена класифікація, звісно, має умовний характер, жоден масив творів не є герметично замкненим, відповідно деякі твори можна зараховувати до різних тематичних груп. Таке групування еміграційної прози зроблене для зручності аналізу. Ми дещо змінили класифікацію М. Рудницького, пропонуючи розглядати прозу за такими номінаціями: історична, антитоталітарна, модерна філософська та проза, присвячена висвітленню факту еміграції та «входження» українців у нове оточення.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.