Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Юрій Бойко-Блохин
Основні репрезентанти та їх концепції
Лекція 6. Літературознавство української еміграції

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Ю. Бойко-Блохин — один з чільних представників українського літературознавства на еміграції, активний діяч національно- визвольних змагань у роки Другої світової війни, член проводу ОНУ, професор Українського Вільного університету у Мюнхені. На жаль, до недавнього часу його праці були більш відомі за межами України. У 1971 — 1990 рр. у Німеччині вийшов друком чотиритомний збірник його праць «Вибране», який сконцентрував те найголовніше, що характеризує напрям, позиції, особливості творчості дослідника. Хронологічно ці праці охоплюють період від перших кроків у науці (захоплення театрознавством, перша студія про організацію і діяльність «Молодого театру», інші праці аспіранта, згодом — наукового співробітника Харківського Інституту Шевченка) до зрілої літературознавчої діяльності, помітного розширення й поглиблення української проблематики в контексті західноєвропейської славістики, до праць, здійснених у роки еміграції. Широка панорама постатей і явищ української культури, що привертають увагу дослідника, фактично, є своєрідною історією української літератури, оформленою за чіткими концептами. Джерела цих концептів були теоретично розроблені й дістали наукове обґрунтування у праці «Шляхи нації» (1943). Тут подано виклад основних положень ідеології українського націоналізму, які стали підґрунтям оцінок літературних фактів і вироблення критеріїв їх інтерпретації. На цьому ж ґрунті постав полемічний тон його розвідок. Найперше — це заперечення проти тоталітарної радянської системи з її агресивною нівеляційною ідеологією щодо національних культур (розвідки «Російське історичне коріння», «Російські історичні традиції в большевицьких розв’язках національного питання», «До століття Емського указу», «Бєлінський і українське національне відродження»). Тим самим Ю. Бойко-Блохин розвинув традиції яскравих представників войовничого українського націоналізму Д. Донцова, Ю. Липи, спирався на досвід представників т. зв. «розстріляного відродження». Як слушно зауважила О. Олійник, «вивчаючи історію української літератури, дослідник зупинявся переважно на явищах «вибухового» характеру, які повідомляли про незнищенність життєтворчих сил національного організму, чия творчість була тугим сплавом високої естетики й цілеспрямованої політичної свідомості». Переважно, це діячі XIX — XX століть — Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, С. Єфремов, М. Хвильовий, В. Підмогильний, О. Теліга, О. Лятуринська, В. Стус та ін. За пошуками коренів, доводячи, що вказані особистості не постали з «нічого», автор звертається до духовного життя України XVII століття, часів козаччини, творчості Г. Сковороди, шукає представників особливого психологічного типу, своєрідні архетипи української нації. Полемізуючи з радянською критикою, вчений наводить вагомі докази про неспроможність матеріалістичної філософії прислужитися розумінню складних явищ духовного життя людини, а особливо нації.

Основою його систематизації історії української літератури є концепція еволюції стилів. Прихильник теорії чергування стилів, Ю. Бойко-Блохин виводить з цілокупності постатей, художніх образів, настроїв та супровідних суспільних умов, що їх сформували, панівний для української літератури стиль — романтизм.

У праці «Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання» автор коментує ідейно-естетичні засади творчості поетеси, акцентуючи на її толерантному ставленні до підсвідомих індивідуальних рушіїв творчості. Поряд з патріотичним пафосом, аскезою високого духовного горіння Франкової поезії Бойко неодмінно згадує й вишукані форми його ліризму. Водночас він вбачає пов’язаність Франкового ліризму зі стильовими шуканнями і західноєвропейських модерністів, а також вирізняє започатковану ним традицію, яку розвинули молодомузівці, «хатяни», поети , Празької школи, завдяки чому українська література брала участь у загальноєвропейському процесі зміни стилів.

Від ідеології націоналізму Ю. Бойко прямував до естетики. Однак, його дослідження не спрямовані на пошуки програмних доктрин, ізольованих від зовнішнього світу. Стабільне захоплення порівняльним літературознавством відкривало йому той широкий контекст, з допомогою якого вченому вдавалося віднайти й увиразнити ті специфічні форми літературної свідомості, що складають повний комплекс рис культурно розвинутої нації. Ю. Бойко вивчав також творчість Т. Шевченка, В. Підмогильного, В. Барки, інших письменників.

За цілісністю охопленої проблематики та науковою обгрунтованістю праці Ю. Бойка-Блохина й сьогодні не втратили своєї актуальності, багаторічна діяльність дослідника знаходить в Україні своїх численних шанувальників.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.