Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Ідейно-естетичні засади мистецького українського руху
Літературні організації та групи
Лекція 2. Громадські та літературні організації зарубіжних українців

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Мистецький Український Рух на терені Західної Європи після Другої світової війни відігравав важливу роль у консолідації зусиль українських письменників, що опинилися поза межами України.

Чи не найповніше історія МУРу постає зі спогадів одного з його засновників та активних учасників — Ю. Шереха (Шевельова) [Див.: 7]. Історія постання Мистецького Українського Руху сягає вересня 1945 р. Усе розпочалося в Фюрті (Фюрт — окрема адміністративна одиниця, фактично ж північно-східне передмістя Нюрнберга). На той час у цьому німецькому містечку зібралися Ю. Шерех, І. Костецький і В. Петров. Приводом до заснування МУРу стала пропозиція Л. Полтави, котрий разом зі своїм товаришем Л. Лиманом під час німецького відступу зробив наскок на плауенську друкарню й привіз її шрифти до Регенсбурга. Це була суттєва підвалина для розвитку літератури. Помилка двох юнаків полягала в тому, що вони вирішили скористатися з захисту закону. Про всякий випадок вони взяли в провідників регенсбурзької свіжоствореної Української громади папірець про те, що їм доручено здійснити цю експедицію. Тим самим виходило, що шрифти привезено для проводу цієї громади. На чолі проводу стояв колишній вояк армії УНР, редактор «Дозвілля» С. Довгаль. Він і став фактичним власником здобутого скарбу. Під його орудою шрифти пішли на друк газети «Слово», редактором якої став сам Довгаль.

Єдина можливість вирвати шрифти з рук Є. Довгаля давалася застереженням в умові Л. Полтави й Л. Лимана з політиками про те, що, коли утвориться повновартісна спілка письменників, шрифти повинні перейти в її розпорядження. На той час у Фюрті зібралося кілька літераторів: І. Костецький, В. Петров, Ю. Шерех, Л. Полтава, ще І. Багряний з Ульма і Ю. Косач. Вони погодилися, що об’єднання письменників — річ потрібна, а перспектива стати власника-

ми української друкарні спокуслива. Учасники обговорення назвали себе ініціативною групою. Виникли питання відносно назви літературного об’єднання. Була пропозиція назвати його Український мистецький рух, але скорочення такої назви давало неприємні звуково-семантичні асоціації — УМР, і Ю. Шерех запропонував переставити складники, щоб вийшло МУР, що піддавався й осмисленню в асоціації зі словом «мур» (щось фортецеподібне, непохитне). Це об’єднання не повинне було нагадувати радянську спілку письменників, воно мало бути елітарне й на членство ініціативна група буде запрошувати, виходячи з літературних заслуг. Вироблено й список, кого треба запросити як членів-засновників. Головою мав стати У. Самчук, заступником голови — Ю. Шерех.

З’їздів МУРу, присвячених творчим і організаційним проблемам, відбулося три (21 — 22 грудня 1945, Ашаффенбург; 15 — 16 березня 1947, Ульм; 11 — 12 квітня 1948, Штутгарт); конференцій, присвячених творчим проблемам, теж три (28 — 29 січня 1946, Ав- гсбург; 4 —5 жовтня 1946, Байройт; 4 — 5 листопада 1947, Майнц). Байройтська конференція спеціалізувалася на питаннях літературної критики, а майнцька — драматургії. Усі вони відбувалися у таборах переміщених українців.

Діяльність МУРу не обмежувалася з’їздами, конференціями, засіданнями правління. Члени організації займалися щоденними проблемами видання творів і журналів, обговоренням творів тощо.

Але нестійкість МУРу, як стверджував Ю. Шерех, була закладена в ньому від самого початку. Конфлікти були неминучі не тільки через подразливість письменницької психіки. Вони були закладені вже в тому, що МУР об’єднав у своєму складі людей, які сформувалися у відмінних обставинах. Були тут «советчики» типу Івана Багряного, діячі старогалицького вихову (Остап Грицай), були і «пражани», а далі були різновиди в межах кожної групи. Приміром, В. Державин і Ю. Шерех однаково були «советами», але Державин був старший і дістав виховання ще перед революцією, а Шерех — після, отже, був більше «совет». Коли скласти відмінності територіальні, ґенераційні, темпераментів, стильових уподобань тощо, можна легко дійти до розуміння того, що мало не кожний член МУРу був ізольований від мало не всіх інших і більш або менш до них ворожий.

Принципи побудови МУРу

1.  МУР мав на меті об’єднати митців різних напрямків (літераторів, художників, музикантів, театралів), але фактично став організацією суто літературного ґатунку.

2.  МУР був створений на засадах елітарності. Він хотів бути об’єднанням творців, а не літературних поденників і кололітературних нездар. Тільки так можна було забезпечити можливість справді творчих дискусій і постання вартісних літературних творів. Але це був ідеал, якого можна досягнути хіба в невеликому гуртку однодумців, а не в багаточисельному літературному об’єднанні.

3.  МУР намагався бути в межах еміграції універсальним репрезентантом української літератури.

4.  Стимулювання доброго, сміливого, новаторського, змістовного в літературі.

5.  МУР будувався на засадах національної єдності (не мало значення, чи людина — зі східняків, з галичан чи з «пражан»).

6.  Програма МУРу передбачала заснування й існування груп певного літературного спрямування. «Світання» вважалося однією з них, хоч і важко собі уявити, що стилево і ідеологічно спільного могли мати Державин і Орест із Шаяном. Другою такою групою вважався «Хоре», але ця група фактично складалася тільки з Ігоря Костецького.

7.  МУР фактично не мав літературної програми, бойових гасел, не боровся за знищення противників. Як організація він хотів тільки двох речей — щоб була література українською мовою і щоб вона була естетично вартісна. Але кожний у цих межах міг висувати конкретніші програми й принципи. Для Самчука це була «велика література», Ю. Шерех пропагував ідею створення «національно-органічного стилю», Костецький прагнув до європеїзації літератури, Маланюк — до поєднання вісниківства з неокласицизмом.

Об’єктивний зміст існування МУРу полягав у створенні трибуни й місця зустрічі для літераторів з різних українських земель і традицій. Перед МУРом існувала окремо «східняцька» традиція, до певної міри забарвлена радянськими літературними явищами й звичаями, окремо галицька традиція, в якій зустрічалися Катря Гриневичева з її впливами німецького символізму й млодо- польськості і Остап Грицай з його віденськими ідеалами, помноженими на заскорузлість галицької провінції, і нарешті празька традиція. У МУРІ, в зустрічі цих традицій творилися засновки до взаєморозуміння. Це була спроба витворення єдності еміграційної літератури — не в сенсі якогось одного стилю й однієї політичної ідеології, але саме і тільки в сенсі усвідомлення свого співіснування, діяльності рівних і різних, своєрідного плюралізму. Фактично завдяки МУРу були переборені замкненість у локальних гетто і глухота до людей первісно іншої території.

З-поміж причин розпаду МУРу Ю. Шерех виділяє декілька визначальних. По-перше, деякі проблеми породжувалися непрактичністю його учасників (втратили, ніколи її не діставши, можливість порядкувати власною друкарнею). По-друге, МУР звинувачували у тому, що його члени відверто наслідують радянські зразки. У цьому була частка правди. На митців досить виразно впливав приклад ВАПЛІТЕ. На авгсбурзькій конференції МУРу Осьмачка зауважував непевність політичного обличчя організаторів МУРу й розшифрував назву об’єднання як «Московский Уголовный Розыск». Осьмаччина спроба виходу з об’єднання за його нібито близькість до ВАПЛІТЕ була тільки іншим аспектом натяку на комуністичний характер новопосталого МУРу. Дражливо виглядав уже склад ініціативної групи: Багряний, Домонтович, Костецький, Майстренко, Полтава й Шерех (всі східняки, «совєти»). Багряний був колись членом компартії. Майстренко, до того ж не письменник, — і далі проповідував ідеали комунізму й комуністичної партії, тільки не КПУ, а УКП. Єдиний несхідняк, «несовєт» був Юрій Косач. Але його недавнє минуле, зі стрибками від націоналізму до комунізму, було знане кожному. І на цьому тлі жодного галичанина, жодного «пражанина».

Саме у цих обставинах треба шукати коріння появи й виступу опозиційної групи, що назвала себе «Світання», протиставилася проводові МУРу й започаткувала найтемпераментнішу в історії МУРу дискусію. Фактично група складалася з трьох осіб. Ідеологом її був Володимир Державин, провідним поетом Михайло Орест (брат Миколи Зерова), а визначити роль Володимира Шаяна було б поза всякою логічною можливістю. Але МУРу «світанці» не перемогли. На ульмському з’їзді 1947 року Державин зазнав поразки. Цей конфлікт з МУРом був в основному конфліктом двох поколінь: передреволюційного (Державин, Орест) та постреволю- ційного, що зазнало сильніших впливів тоталітарного режиму.

Кінець МУРу прийшов улітку 1948 року з причин цілковито позалітературних. Історично МУР постав в умовах Німеччини без уряду, без грошей, без прав. Але така Німеччина не могла існувати безкінечно. Від літа 1948 року почалося відновлення країни. Два заходи безпосередньо заторкнули існування людей сходу на німецькій землі. Валютна реформа позбавила їх грошей. Раптом усі стали жебраками. Не могло більше бути мови про якісь видання, навіть про подорожі з одного еміграційного пункту до іншого. По-друге, окупаційна влада мусила забрати з теренів Німеччини сотні тисяч людей зі сходу, які там скупчилися. Почалася прискорена імміграція до країн, що відкривали свої брами для вихідців з Німеччини — Бельгії, Англії, Канади, Аргентини, Австралії, а особливо — Сполучених Штатів. Процеси переселення були максимально прискорені й централізовані. Наладнане життя раптом розпалося. Організації не мали часу навіть на упорядкування своїх справ. МУР не був розпущений, не самоліквідувався, він припинив свою діяльність під тиском зовнішніх чинників.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.