ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист десятий. Який же місяць — «як сир голландський чи як щит варязький»?
1. Матерія художності Природа і суть

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Але перш ніж розглянути молекулу художності, ми з тобою мусимо осягнути ще одну «матерію», хоч вона і не матеріальна, проте дуже необхідна в художній творчості, є повітрям творення словесного художнього образу. Ця «матерія» — асоціації. Що ж це таке? У вітчизняній літературі вперше про асоціації висловився М. Ломоносов у своїй риториці. Асоціативність мислення він називав «законом совоображения», і означало це таку якість людської свідомості, коли, говорячи про один предмет, ми обов’язково згадуємо й інший, якось з ним пов’язаний. Ломоносов наводить такий приклад: «Коли ми говоримо «корабель», то згадуємо і море, і бурі на морі, і чайки, і прибережне каміння. Варто нам сказати «ковзани», як відразу ж ми згадуємо і лід, і зиму, і сніг, і мороз». Це постійні асоціації. Але, крім постійних асоціацій, є ще й випадкові. Припустимо, що ось саме тут, у нашому університетському корпусі, ти будеш складати вступні іспити. Це місце твого випробування, твого хвилювання і, можливо, твоєї перемоги. Минуть роки, ти станеш дорослим, фахівцем у своїй справі, буде в тебе родина, але навіть і тоді, коли буде вже у тебе син, такий дорослий, як ти тепер, кожного разу, згадуючи університет, ти будеш згадувати те місце, де ти складав вступні іспити. І кожного разу, проходячи повз корпус університету, ти згадуватимеш, як ти хвилювався, які були у тебе труднощі і як ти їх переміг.

Таких випадкових асоціацій у кожного з нас Дуже багато. Більшість інтимно-ліричних пісень побудовано на них, на зразок таких: «отам ми сиділи», «отам ми ходили». Пригадаймо «сумні жоржини» В. Сосюри, це саме ті жоржини, з якими пов’язані почуття розлуки певного року, певного дня і місяця.

Ці випадкові асоціації можуть мати зовсім несподіваний і навіть комічний характер. Уявімо собі, що десь біля магазину ми побачили, як один чоловік поспішає на тролейбус. Але сітка рветься, яблука, які були в ній, розсипаються і розкочуються по тротуару, людина розгублена, роздосадувана, тролейбус пішов. І раптом через кілька місяців зовсім випадково ми зустрічаємо цю людину в театрі, ми нічого про неї не знаємо, і незалежно від того, що нам стало відомо про неї, ми відразу пригадаємо той епізод з яблуками. Ця випадкова асоціація назавжди пов’язалася у нашій свідомості з цією людиною.

Асоціації постійні і випадкові бувають за часом, за швидкістю, за кольором, звуком тощо. Ти, очевидно, помічав, як інколи ціла розмова в’яжеться саме за принципом асоціативності. Хтось із друзів згадав про якусь пригоду, в якій він пережив переляк, інший підхоплює бесіду і розповідає про зовсім іншу пригоду, в якій також він пережив переляк, але ще й згадав, як швидко довелось йому бігти. Третій друг згадує якийсь випадок зі свого життя, пов’язаний лише зі швидким бігом, і т. д.

Отже, асоціації. Дивна річ, варто сказати «літній вечір», як всі уявляють собі обов’язково лагідний, теплий, красивий вечір. Але ж улітку бувають і бурі, і грози, проте ніхто у зв’язку з словами «літній вечір» не уявить собі буряний, холодний, темний вечір. Асоціації мають і ширше поле дії. Так, наприклад, Дмитро Павличко до збірки поезій «Правда кличе» (1957) включив вірш про смерть кривавого тирана Торквемади, який закінчив словами, що здох тиран, але тюрма жива.

Все це відразу і однозначно асоціювалось з продовженням політики унітаризму і геноциду відносно до цілих народів нашої країни.

Офіційно збірку було вилучено із усіх бібліотек, тираж спалено в присутності автора.

Чимало пекучих проблем ставиться у поезії Ліни Костенко на історичному матеріалі, який викликає у нас уявні паралелі з сучасністю. Така сила постійних асоціацій, в яких закріпився досвід людських спостережень.

У наступному листі, друже, перейдемо до ролі асоціацій в мистецтві слова — в літературно-художньому тексті.

Так-от я хочу продовжити розмову про чудеса, пов’язані з словом як першоелементом літератури. Крім того, що слово багатозначне і здатне в контексті активізувати те чи інше значення, приймати на себе різні семантичні нашарування і доходити аж до семантичних зрушень, про які ми ще будемо говорити, воно оточене цілим асоціативним полем, тягне за собою ці асоціації. Точніше, не слово, а той предмет, дія чи якість, які зафіксовані словом. Наприклад, з сонцем, небом, весною у нас пов’язані уявлення про радість, щастя, спокій, а з мороком, ніччю, бурею — уявлення про нещастя, тяжкі переживання, напруження. Або візьмемо для прикладу дієслово «бігати» — з ним у нас пов’язується уявлення про якусь поспішність, суєту, наприклад, є такий вираз... «забігали», російською мовою — «засуетились». Або візьмемо означення якостей — «сухий» у нашій уяві пов’язується з неживим, нецікавим, нудним, хоч це зовсім не значить, що «мокрий» означає протилежне. Навіть цифри, числа і ті можуть мати своє асоціативне поле. З одиницею ми пов’язуємо одиничність, самотність, винятковість, зазначення місця роботи (штатна одиниця), дії. З двійкою — парність («до пари»), погану оцінку навчання, роботи. Трійка — це і релігійне уявлення про трійцю, звідки фразеологізм — «Бог трійцю любить», і трикратність, характерна для усної народної творчості, фразеологізми негативні: «тричі проклятий», слово «триклятий», і оцінка, пов’язана зі шкільною, посередності, сірості, невиразності, недостатньої досконалості. Четвірка означає ще і всебічність, чотири сторони світу, «на чотири боки шаблі» (Ю. Яновський). П’ятірка — відповідно, асоціюючись зі шкільною практикою, означає вищий рівень досконалості, п’ять пальців (п’ятірня), п’ять континентів світу. Сім пов’язане в нашій уяві з колишніми релігійними образами: сьоме небо (щастя), священність, сім днів тижня. У школі піфагорійців кожному числу взагалі надавали містичного значення, так, наприклад, «десять» означало сім’ю, «вісім» — любов і дружбу. Але ми не про це, просто на прикладі асоціацій, які оточують у нашій мові найабстрактніші слова-числа, ми з тобою із подивом відкриваємо для себе, яке море асоціацій в нашій мові і як ними оточене кожне слово — одне більше, інше — менше. Сто для нас означає часом просто багато: «Сто разів тобі говорив», «стонадцять». «Мільйон» — гіперболізоване уявлення про кількість: «Мільйон терзань» — заголовок відомої статті І. Гончарова, мільйони разів... та ін.

До чого я веду? Поки що мені важливо, щоб ти засвоїв собі факт: поняття, слова оточені асоціаціями, навколо них існують асоціативні поля. А тепер дивись які відбуваються чудеса. Спершу покажу тобі ці чудеса, а потім розглянемо з тобою механізм їх творення. У науці, у звичайній нехудожній мові існують предмет (явище, дія, число, якість тощо) і означення його. Існує предмет «дуб» та існує слово, яке означає його у різних мовах. Слово — це знак (означає), а предмет ми називаємо «денотатом», тобто тим, що ми розуміємо під певним знаком, коли розшифруємо його. Ми сприймаємо поєднання звуків «д», «у», «б» — дуб, а розшифровуючи у своїй свідомості, уявляємо собі дерево з певним стовбуром, кроною, листям, плодами — жолудями. Ця «розшифровка» в рідній мові відбувається настільки швидко, блискавично, що ми зовсім її не помічаємо, вона робиться механічно. Інша річ в іноземній мові, поки ми не оволоділи нею, ми кожне слово в нашій уяві перекладаємо на свою мову, а вже тоді іде розшифровка і т. д. Але зараз не про це. Розумієш, у мові ми прагнемо до максимального збігу знака і денотата. Більше того, яким би знаком ми не назвали певний денотат, він від цього не міняється. Чи то ми стіл назвемо «стол», «а table», «Der Tisch» і т. д., стіл в нашій уяві і в дійсності залишається столом.

А що відбувається в художньому тексті?! Варто предмет (денотат) назвати якось інакше, як він відразу міняється в нашій уяві. А література, мистецтво творить же уявний світ, інша річ, що в ньому відбивається правда життя, але ж мистецький світ — світ уявний, до того ж, як я вже тобі писала, він твориться не лише уявою митця, але й уявою читача, слухача. За найзримішою картиною ми уявляємо собі далеко ширший світ. На картині В. Маяковського «Побачення» зображена жінка, яка дає хлопчикові калач, а ми за цим бачимо злиденне життя пригнічених людей у царській Росії, де навіть діти позбавлені дитинства і стають предметом експлуатації, знущань. На картині А. Куїнджі ми бачимо місячну ніч, а за нею уявляємо собі весь прекрасний мальовничий край. У художньому тексті, залежно від означення предмета в нашій свідомості, змінюється уявлення про предмет, його образ, його оцінно-емоційну модель. У Д. Павличка в кількох віршах є образ місяця, і кожного разу цей місяць різний: то він — як хлопчик з білим личком, то золотий, і ніби гойдається в колисці з високовольтних ліній, то худий і зелений, як втікач з полону. А от, наприклад, у поемі М. Лєрмонтова «Сашко» в двох віршованих рядках, які стоять поряд, два різні «місяці». У нього місяць «то как сыр голландский, то как щит варяжский». В першому випадку перед нами передусім постає позбавлений блиску жовтувато-молочний колір місяця, справді схожого на сир, чим стає нам побутово близьким. У другому випадку ми, перш за все, бачимо якісь фігурні тіні на місяці, як малюнки, і перед нашими очима зринає древній щит варягів з якимсь зображенням: в уяві оживають ратні подвиги наших героїчних предків. Як же все-таки це відбувається? Спершу скажемо загальнометафоричною фразою: предмети, з якими порівнюється місяць, оточені певним ореолом асоціацій, і проміння, блиск цього ореолу кидають на «місяць», на предмет, який вони характеризують. А тепер розглянемо механізм цієї дії докладніше, на добре відомому тобі з школи прикладі. Ти пам’ятаєш порівняння: «У нього очі — наче волошки в житі». Тут є предмет (денотат) — очі, зазначимо його буквою «А» (оскільки ти любиш логіку і точні науки, скористаймося з цього), і є «волошки» — знак, яким ми характеризуємо предмет, зазначимо його буквою «Б». Тепер випишемо асоціації, які виникають навколо слова «очі». Ти б їх міг виписати і сам. Далі будемо виписувати асоціації навколо слова «волошки», а для наочності побудуємо це у вигляді такої моделі чи схеми:

А тепер подивимося, що відбувається. Між цими двома елементами — денотатом і знаком (очима і волошками) є спільний елемент — колір, блакить. Цей спільний елемент робить із двох асоціативних полів своєрідний «сполучений посуд», і починається взаємне переливання і змішування асоціацій, внаслідок чого виділяється енергія нової думки, створюється новий образ. Ми нічого не знаємо про хлопчика, але вже можемо характеризувати його: це сільський хлопчик, що виріс серед степів; чесний, щирий, красивий, душевний, правдивий, наївний; письменник ставиться до нього з ніжністю і любов’ю. От скільки інформації містить у собі одне порівняння. Перекладене на мову нехудожню, воно, по-перше, не справляє поетичного враження, а по-друге, сухий переказ ніколи не може вичерпати всього, що закладене у художньому тексті. Це, до речі, ще раз доводить, що художня література — спосіб найкомпактнішої передачі інформації.

А тепер повернемося до нашої схеми, користуючись уже лише буквеним позначенням:

Характеристика асоціативних полів і наслідків їх взаємодій я вже подавала вище цієї схеми. До неї ми ще повернемось, а зараз я хочу відзначити ще одне чудо, яке відбувається в художньому тексті.

Ти розумієш, завдяки спільному елементу, точніше кільком спільним елементам (колір, форма), відбулося «зрощення»: «очі-волошки». Це входить у нашу свідомість, і ми вже говоримо: «волошки блакитними очима дивляться на небо». Або відоме, завдяки подібності зрощення «думи-хмари», і уже у вірші П. Тичини «Арфами, арфами» ми знаходимо: «Думами, думами, наче море кораблями, переповнилась блакить ніжнотонними». Такі зрощення — порівняння, метафори, епітети — одне слово, тропи є вершинами семантичного зрушення, про яке ми вже говорили з тобою. Адже тепер «думи» вже означають не думи, а «хмари» і т. д. Про метафору треба б окремо поговорити, але поки що зауваж, що і в метафорі, і в порівнянні — приховане, стягнене оте «А» як «Б». Бо коли М. Коцюбинський пише: «Плачуть голі дерева», то тут приховане порівняння: «дерева, як люди», але воно пропущене, бо й без нього персоніфікація зрозуміла. А коли ми говоримо «солодкий голос», то маємо на увазі порівняння, що слухати цей голос так само приємно, як їсти солодке. Але таке «розжовування» позбавило б троп художньої виразності і глибини, позбавило б читача можливості вступати із письменником у співтворчість, бо те, що він може уявити собі за епітетом «солодкий», не вичерпується нашим прикладом, взятим для зручності і ясності на поверхні. Але тут для нашої розмови важливо головне: молекула художності будується на зіставленні двох предметів, які мають спільний елемент. Це всепроникаючий і всезагальний закон у художньому тексті. Хочу тобі ще наочно показати його дію. А дія ця така, як у чарівника. Існує собі якийсь непоетичний предмет. Приходить поет, торкається його словом, як чарівною паличкою. І предмет з непоетичного перетворюється на поетичний. Ну от, наприклад, у нашій уяві існують як поетичні — троянди і волошки, верби і жоржини, маки і рута тощо. А що може бути непоетичнішим, грубішим і побутовішим, ніж цибуля, цибулина?! Та от Пабло Неруда торкнувся її словом, і вона вже перетворилася в «Зорю нужденних», а Іван Драч поетичним пером перетворив її на сповнену «золотої цноти» істоту, прекрасну і трагікомічну, готову до самопожертви, таку далеку і таку рідну цибулинку з «маминого городу». Як це йому вдалося? А дуже «просто». Посадив він цибулинку, а навколо неї — до тридцяти порівнянь з іншими предметами (і з Жанною д’Арк, і з біложупанним часником, і з німфою, заплетеною в зів’ялі коси своїх подруг), і кожне з цих порівнянь в чомусь має спільний елемент з цибулиною, і кожен предмет, «висаджений» навколо цибулини, кидає сяйво своїх асоціацій на неї, і створюється мінливий образ — поетичний, прекрасний, дивовижний, трагічний і комічний в своїй трагедійності.

Ось так це буде виглядати на схемі:

(подаємо кілька прикладів)

1. Золотощока богиня продажних ринків маятником погойдується у гроні вінка, обнявши за шию горбату тітку Горпину.

2. Заплетена німфа в зів’ялі коси подруг. Обмацана мільйонами ласих очей, прагне збутися своєї золотавої цноти?!

3. Малесенька баня підземних церковок.

4. Дрижить за свою золоту віруючу душу. Перед язичницькою захланністю тупого ножа!

5. Почервоній — простягаючи за її золото сміття своїх мідяків!

6. Вже чує, як мліють її золоті груди. В передчутті газових обіймів джигуна Вогню.

7. Королева краси сільських світанкових базарів.

8. Принишкло сидить на гауптвахті солдатської кишені.

9. Невинна золота фея жорстокого Апетиту.

10. Рідна сестра черствого житнього хліба.

Я б хотіла, щоб цей закон творення «молекули художності» якось глибоко увійшов у твою свідомість, бо він діє не лише на «молекулярному» рівні, а й на всіх рівнях художнього тексту: зіставляються деталі, образи, цілі картини. І скрізь — та ж взаємодія асоціативних полів, які утворюються навколо них, і внаслідок народження нової художньої інформації — навколо образу, картини, настрою, думки, аспекту зображення.

Якщо говориться про зіставлення в межах одного художнього твору, то спільним елементом можуть бути як усі обставини, в яких відбувається дія твору, так і епізодичні. Зіставлення можуть здійснюватись на рівні конкретної образності і на психологічному рівні.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти