Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист чотирнадцятий. «Хмари» насичуються «зарядами»
2. Як народжується сонячний фенікс?

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Усе починається, мій друже, з того, що у свідомості письменника формується ідеал на основі певних поглядів і безпосередніх вражень, власного досвіду. Про це вже у нас була мова у листі, здається, п’ятому. Письменник, як і вчений, починає вивчення будь-якого явища із спостережень. І в тому, що він спостерігає і як, також виявляються його позиція, його ідеал. Отже, перший етап творчого процесу — спостереження.

Почну їх характеристику за джерелами. Спостереження можуть бути безпосередніми, які одержує письменник у самому процесі життя. Перебуваючи в певному середовищі і вивчаючи вчинки і психологію людей, письменник збирає матеріал, що лягає в основу майбутніх творів. У спадщині класиків літератури виявляються наслідки таких безцінних спостережень. Хіба Шевченко, Франко, Коцюбинський, Стефаник не були безпосередніми учасниками життя трудового народу? А Пушкін, Лєрмонтов, Толстой хіба не були сповнені спостережень із середовища дворян? Шевченко говорив, щоб писати про людей, треба жити з людьми, тоді ти й будеш письменником, а не «бумагомарателем». Ці слова неодноразово згадувались на з’їздах радянських письменників. Галина Ніколаєва, автор романів про сучасність, дотримувалась думки, що для того щоб писати про людей, треба добре знати справи, якими вони займаються. Перш ніж написати відомий роман «Битва в дорозі», вона детально вивчала життя на Челябінському тракторному заводі.

Найпродуктивніший вид спостереження — безпосередня участь у громадській боротьбі. Маркс називав титанами духу діячів епохи Відродження, котрі брали безпосередню участь у всіх битвах життя, хто пером, хто мечем, хто хрестом, а хто і пером, і мечем, і хрестом.

Тобто лише активна громадянська позиція митця забезпечує йому продуктивність спостережень.

Інший вид збирання матеріалу — вивчення різних історичних документів, усних свідчень — найчастіше використовується авторами історичних романів, але, звичайно, не лише ними.

Третім типом спостережень ми б назвали ті, що йдуть від знання

іншої професії. Як відомо, чимало письменників прийшли в літературу як митці слова від другої професії. Так, наприклад, А. Чехов був лікарем, професію лікаря має В. Коротич, М. Коцюбинський працював у статистичному бюро при земстві, О. Островський — у суді, Г. Успенський вчителював, був конторським службовцем. Дуже часто письменники збагачуються спостереженнями за рахунок другої професії. Так, А. Чехов, наприклад, не лише спостерігав характери своїх пацієнтів, а й, застосовуючи метод лікаря Захар’їна в медицині, своєрідно переносив його в літературу. Так, Захар’їн вважав, що треба лікувати не хворобу, а хворого, а Чехов був переконаний, що треба лікувати не окремі недоліки в суспільстві, а суспільство в цілому. Звичайно, ніде людина не буває такою відвертою, як у лікаря, тому не дивно, що лікарська практика так збагачує письменників знанням психології людини.

О. Островський, працюючи в суді, спостерігав усі види позовів між купцями, характери і побут Замоскворіччя, і сюжети майже всіх своїх драм, характери брав із цих спостережень. Так що дуже часто друга професія стає джерелом плідних спостережень, а рання професіоналізація, коли людина полишає свою професію і переходить на чисто письменницьку роботу, часом буває шкідливою. От, наприклад, був у Дніпропетровській філії письменницької організації поет-робітник С. Данилейко. Його поезія була цікава тим, що в ній безпосередньо відбивався внутрішній світ робітника- металурга, його поетизація своєї роботи, його переживання. Та варто було Данилейкові, надрукувавши першу книжку віршів, піти з роботи, як відразу йому не стало про що писати.

Це зовсім не означає, що поет мусить бути пов’язаний лише з однією професією, якою він володіє, але у цього поета було саме так, такого потенціалу і нахилу було його поетичне обдарування. Отже, друга (крім письменницької) професія може бути джерелом плідних спостережень. Але буває й навпаки, коли друга професія заважає письменницькій справі. Так, Г. Успенський скаржився, що йому треба писати, а доводиться займатися конторськими справами замість художньої творчості.

Одним із видів спостереження є подорожі. В. Маяковський говорив, що йому подорож заміняє читання книг. А. Чехов радив початкуючим письменникам сідати в поїзд і їхати. Звичайно, подорож, спілкування з багатьма людьми, представниками різних середовищ — дуже багате і цікаве джерело для того, хто хоче вивчати життя в усій його реальній різноманітності.

Нарешті, є ще один вид спостережень — це самоспостереження. Про цей вид, про самоспостереження ми знаходимо матеріали у спогадах акторів. Психологія творчого процесу митців сцени єдино розроблена і розкрита чи не найдетальніше. Так сталося тому, що у них була найбільша практична необхідність у цьому. Чому? Дозволь, я відхилюсь від теми і скажу кілька слів про це. Це тобі допоможе глибше розуміти мистецтво театру, таке близьке до літератури, особливо через драматургію.

У чому складність акторського мистецтва в суто технічному плані, я не беру інші сторони його, бо це б завело нас занадто далеко. Зіставимо технічні сторони цього мистецтва з іншими видами художньої творчості, наприклад, з письменницькою. Кожен

із митців має свій матеріал для творчості: композитор — звук, художник — барву, скульптор — мармур, письменник — слово. Що має актор як матеріал? Своє власне тіло, своє власне серце, самого себе. На сцені плаче Лимерівна, але плаче вона сльозами артистки Н., сучасної молодої жінки, для якої всі Шкандибенки — це давно минула історія. Сьогодні у артистки Н. особливо радісний день, її обрали до районної Ради народних депутатів, її донька-першокласниця принесла похвальну грамоту зі школи, а на сцені вона, нещасна і гноблена Шкандибенками Лимерівна, не лише плаче, а й б’є себе ножем прямо в серце. І весь образ Лимерівни — з постаті артистки Н., з її нервів і психіки. І виходить, що актор — і творець образу, і матеріал для творення його. Це перша особливість.

Друга. Письменник, художник, композитор творять у тиші свого кабінету чи майстерні, коли ніхто не бачить, в творчій самотності. Актор же мусить творити тоді, коли на нього прийшли дивитись зумисне, і то не один-два чоловіки, а сотні людей, різних за освітою, за характером. Люди прийшли, щоб бути присутніми при самому творчому процесі, і ніяка імітація його, ніяке повторення того, що спалахувало на репетиції, нікого задовольнити не може, все повинно спалахувати на виставі, як перший раз.

І, нарешті, третя особливість акторської майстерності, яка технічно відрізняє її від усіх інших видів творчості: години натхнення письменника, художника, композитора можуть бути в будь-який час: ранком, вночі, ввечері, коли прийде натхнення. Натхнення ж до актора мусить прийти точно о тій годині, яка зазначена на афіші, і точно в той момент, коли ми вже, здавши одяг у гардероб, пройшли на свої місця і зручно вмостилися у кріслах.

Всі ці, як бачимо, неабиякі складності акторської творчості, крім усього того, що складає суть їх професії, спонукали майстрів сцени до серйозної розробки психології творчого процесу, який до певної міри багато в чому спільний із психологією творчого процесу письменника. Я зупинилася на деяких особливостях творчого процесу актора, бо далі мені доведеться ще кілька разів звертатися до особливостей акторської психотехніки.

Так, однією з особливостей останньої є здатність до самоспостережень. Це часом відбувається незалежно від волі митця. Артистка К., наприклад, по-справжньому плаче в розпачі над могилою близької людини, переживає невимовне страждання, а її свідомість, помимо її волі, фіксує, як безпорадно здригаються її плечі, як низько хилиться голова, як безпомічно на колшах лежить її рука з мокрою від сліз хусточкою. Цю і низку інших подробиць, і внутрішній стан зафіксує її свідомість, а потім, коли в якійсь із вистав буде в чомусь подібна ситуація — все це оживе з належною яскравістю. З усіх деталей будуть відібрані найхарактерніші і передані з врахуванням характеру героїні, чий образ створюватиме артистка.

Щось подібне, Максиме, відбувається і в письменника. Він обов’язково використовує самоспостереження. І це зафіксовано навіть у новелі М. Коцюбинського «Цвіт яблуні». Ситуація там така: у письменника помирає дитина. Він сповнений невимовного горя і розпачу. Ніч, в ліжечку — дитина; лампа, прикрита абажуром, увагу письменника привертає тінь, що ділить кімнату на дві частини: верхню — темну і нижню — світлу. Думки письменника поступово переходять із власного горя на горе героїні, яку він змальовує у своєму романі. Що вона почувала, думає він, коли з мертвою дитиною на руках вийшла в осінню дощову ніч у чужому місті... Письменник спиняє себе, докоряючи самому собі в тому, що в таку жахливу для нього у житті мить він, виходить, думає про свою майбутню книжку, а не про своє горе. Але пам’ять його записує все. «О пам’ять! Моя безжальна секретарко! Ти фіксуєш все, щоб потім використати в майбутньому...» Безжальна пам’ять, яка фіксує все і повертає потім в процесі творчості. Самоспостереження може відбуватися не лише в стані страждання, але і в щасливу мить, і просто в спокійному стані. Це дуже важливий і необхідний вид спостереження: через себе людина розуміє і пізнає інших людей.

Крім того, що спостереження бувають різних видів, вони ще можуть бути і різні за характером залежно від особливостей обдарування письменника: один фіксує трагічне, інший — комічне, в свідомості одного більше відбиваються звукові, у іншого — кольорові ефекти, а ще в іншого — об’ємні або всі названі вище враження окремо і в синтезі і т. д.

Спостереження мають ще й історичний характер. Можна сказати, що людство протягом всього свого розвитку вчилося спостерігати. Спершу спостерігалися лише зовнішні події, потім почали фіксуватися більш індивідуалізовані людські постаті, їх характери, мотиви поведінки, а далі — заглиблення у внутрішній світ, психологію. Особливо яскраво це помітно у живопису — від загальних силуетів, статичних постатей — до схопленої живої миті, до узагальнень, які виражаються в яскравих і промовистих деталях, які тепер уже вловлює людське око. Отже, спостереження мають ще й історичний характер.

Ми вже з тобою підійшли до моменту, як виникає задум у письменника. Це дуже цікавий момент, але — до наступного разу. Якщо тебе мої листи- лекції вже втомили або ти втратив інтерес, не соромся — напиши. І взагалі, ти мало пишеш про свої шкільні справи. Мені, наприклад, цікаво, чи й далі ви читаєте мої листи разом з учителькою і на літературному гуртку. От бачиш, наше листування стало поштовхом до твоєї участі в діяльності літературного гуртка, а в тебе ж стільки часу забирає фізичний гурток, який, звичайно, тобі просто необхідний, адже ти готуєшся вступати на фізичний факультет.