Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991
Лист п’ятнадцятий. Блискавка
2. Як народжується сонячний фенікс?
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Я розпочну цей лист з того моменту, який мені особливо не подобається у наших літературознавчих працях і в підручниках. Як на мене, він криє у собі можливість неправильного уявлення про деякі літературні явища. Коли ми говоримо: «Письменник втілив ідею... в яскравих образах і картинах», мені так і здається, що хтось собі уявить; жив-був собі письменник, виникла у нього якась ідея, а тоді він почав думати собі, як ту ідею втілити, в якій солоденькій і красивій обгорточці подати її читачеві. Тобто виходило так, що спочатку виникає ідея, а потім автор підшукує для неї художню форму. А для чого? Якщо ця ідея може жити і без художньої форми, для чого її шукати і створювати? Насправді ж, справа тут набагато складніша. Художня ідея у творця народжується разом із формою, і це особливо наочно можна спостерігати в процесі виникнення задуму.
Проведемо відразу ж грань між виникненням задуму ідеї у науці й мистецтві. Докладніше про це можна прочитати у книжці М. Амосова «Моделювання мислення і психіки» (К., 1965). В одному з розділів її йдеться про те, що задум у науці обов’язково виникає десь на верхньому поверсі нашої свідомості, а вже тоді ідея конкретизується, реалізується в неконкретному процесі, технології чи машині на нижчих поверхах свідомості.
У художній творчості задум може виникнути на будь-якому поверсі свідомості і потім реалізуватись одночасно на вищих і нижчих поверхах. Ідея в художньому творі виникає як брунька, в якій запрограмовано і листочок, і квітку, і майбутній плід.
Пригадай твір, який ви вивчали з російської літератури — повість «Хаджі-Мурат» Л. Толстого. Ти пам’ятаєш початок? Там мовиться про будяк, який переїхали колесом, вдавивши його квіти в грязюку, а покалічений кущик знов розпрямляється. Образ цієї колючої квітки наштовхнув письменника на образ Хаджі-Мурата. Або пригадаймо ще один епізод із іншого твору Л. Толстого, з «Анни Кареніної». Художник Михайлов довго шукає і ніяк не може знайти необхідний вираз і форму одного обличчя, одного портрета. І раптом на папір упала крапля воску із свічки. Форма цієї краплі підказала художникові необхідну форму. Раптом... Я звертаю увагу на це слово «раптом». Задум виникає наче неждано, зненацька. А насправді виникненню задуму передує дуже велика підготовча робота. Про виникнення творчого задумуv у письменника образно написав К. Паустовський у своїй книзі «Золота троянда»: задум виникає у свідомості, насиченій спостереженнями, як у хмарі, насиченій електрикою, виникає блискавка. Поштовхом для виникнення задуму у насиченій спостереженнями свідомості може бути все: гудок пароплава, хряпання дверима, чийсь голос, лист тощо.
Пригадуєш, як виникли задуми «Мертвих душ» і «Ревізора» у М. Гоголя? Сюжети цих творів подарував йому О. Пушкін у вигляді дотепних анекдотів: про скуповування мертвих душ і про приїзд столичного ревізора. Але якби свідомість Гоголя не була насичена, ми б сказали, переобтяжена спостереженнями побуту і моралі дворянства і селян у царській Росії, то навряд чи обидва сюжети були б перетворені у літературний шедевр.
Ще оригінальніша історія задуму «Залізного потоку» О. Серафимовича. Колись Серафимовичу довелось побачити гірський пейзаж: море б’ється об скелю, хвилі дробляться і летять сліпучі бризки. Цей пейзаж «вогненно врізався», як згадував Серафимович, у його свідомість. Йому захотілося написати якийсь твір, де обов’язково був би цей пейзаж. Минали роки, а письменник все ще не знаходив серйозного приводу для змалювання баченої картини. Він згадує, як інколи під час різних редакційних засідань у накуреній кімнаті перед його очима знову і знову зринав цей яскравий пейзаж. Нарешті він написав оповідання про те, як один селянин із центральної Росії втік від свого поміщика на Кавказ, поселився на височенній скелі, наносив туди землі і посіяв пшеницю. Вона дала добрі сходи. Хазяїн увечері милувався важкими та добірними колосками, вирішивши, що зранку почне збирати свій урожай. А вночі почалася така буря, що знесла в море весь урожай, землю, яку так важко він носив на цю скелю. Здавалось би, оповідання як оповідання, але щось не вдовольняло автора. «Знову жалію мужика, а його вже достатньо жаліли. А нинішній мужик, брудний, обірваний, роззутий, вошивий, ломить, як ведмідь, і перевертає всю Росію,— приблизно так думав О. Серафимович.— Ні, такого мужика не можна жаліти». І він був правий, треба було показати силу народу, який піднявся на революцію. Детальніше про те, як формувався задум «залізного потоку», можна прочитати в одному з 4-х томів книги «Русские писатели о литературном труде» (Л., 1956.— Т. 4). Там є надзвичайно багато цікавих думок письменників про різні особливості творчої праці. Але продовжимо розмову про «Залізний потік» О. Серафимовича:
Не вдовольнився письменник написанням оповідання, і знову — пошуки. Він ретельно розпитував учасників громадянської війни про різні епізоди боротьби. Вислухав чимало цікавого, героїчного, але все те ніяк не в’язалося з тим пейзажем, який «вогненно врізався» йому в пам’ять. Та ось йому розповіли про похід Таманської армії, шлях якої пролягав якраз через ті місця, що їх не міг забути письменник. І тоді бажання написати про героїчну боротьбу народу, про те, як народ із розбурханої стихійної маси перетворювався на монолітну силу, бажання, яке народилося з усього його досвіду, злилося з образом непохитної і непорушної гірської скелі і розбурханої морської стихії. Так виник задум «Залізного потоку». І бажання передати героїзм пригноблених, які повстали на одній шостій світу, і форма, в якій це виллється, і художня ідея згуртування розрізнених людей в один моноліт в процесі спільної боротьби проти ворога виникли не відразу, а в свідомості, насиченій спостереженнями, від спілкування з безпосередніми учасниками героїчних битв, в цьому конкретному випадку все почалося з образу скелі і моря. Хіба ми можемо в даному разі сказати: «Письменник втілив свою ідею?..» А як бути з «втіленням» ідеї, коли часом для письменника на початку творчого процесу ще для самого не все ясно, коли задум остаточно визріває і змінюється в процесі творення, як, наприклад, писав О. Пушкін у романі «Євгеній Онєгін»:
И сквозь магический кристалл
Я даль свободного романа
Еще неясно различал.