Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист сімнадцятий. «Бунт» героїв проти автора
2. Як народжується сонячний фенікс?

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Думаю, що цей лист буде коротшим за попередні, бо збираюся написати тобі лише з приводу одного-двох питань, а саме: що ж відбувається у процесі розгортання творчої уяви і фантазії? А далі відбувається (назвемо це так) «персоніфікація фантазмів». Це означає, Максиме, що всі уявлення, фантазії починають набирати конкретних рис, образів живих людей, речей. У деяких письменників ця здатність бачити все в живому світлі настільки велика, що вони навіть «скаржаться» на це. Так, наприклад І. Гончаров, автор «Обломова», «Обрива» і «Звичайної історії» — творів, характерних особливою яскравістю і пластичністю зображення, дивувався, що, мовляв, його «хвалять» за ці якості, і зізнавався, що варто йому заплющити очі, як майбутні персонажі не дають йому спокою, починають перед ним кривлятися, жестикулювати, сперечатися один з одним, і йому залишається лише одне — записувати те, що він бачить. Виходить, що й зусиль ніяких не треба, але, звичайно, це лише здається. Годі й говорити про те, як важко висловити на папері те, що навіть вдалося яскраво побачити.

Але повернемося до персоніфікації фантазмів. Розповідають, що коли одного разу запитали у Чехова після репетиції, чи правильно актор грає роль одного із персонажів, письменник відповів приблизно так: «У него же клетчатые панталоны и дырявые башмаки». Чехову здавалось, що цими побаченими його внутрішнім зором деталями сказано все.

Якщо ж письменник конкретно не бачить своїм внутрішнім зором того чи іншого персонажа, йому писати цей твір ще рано, бо не відбулася необхідна персоніфікація нафантазованого, і в цьому випадку образ може вийти блідим, штучним, непереконливим. Штучне «монтування» персонажа нічого не дає, виходить нежиттєвий муляж.

А от далі, на наступному етапі творчого процесу, відбувається чудо. І таке чудо, яке я не можу у цьому ж листі описати тобі. Ти тільки уяви собі, Максиме, як вистраждані автором герої набули вигляду живих людей, забувається, що вони зіткані зі спостережень, творчої уяви і фантазії письменника, і починають жити своїм самостійним, а то й просто незалежним життям. Більше того, можливий навіть «бунт» героїв. Створені письменником персонажі починають бунтувати проти свого ж творця. Хіба не чудеса?

Навіть великий Лев Толстой скаржився, що його герої завжди роблять не те, що він хотів би, а те, що вони повинні робити в реальному житті. Ще більше дивувався з цього приводу Пушкін: «А Татьяна какую штуку со мной удрала! Ведь она замуж вышла! Никогда не ожидал от нее этого». Це було настільки співзвучне із самоспостереженнями над творчим процесом Толстого, що він ці слова поета переписав собі у щоденник.

Результатів такої «незалежності» героїв від автора в літературі чимало: ну от хоч би в І. Тургенєва, який прагнув у образі Базарова розвінчати «нігіліста», а Базаров «повів себе» таким чином, що всі симпатії читача опинилися на його боці.

Що ж, виходить, що письменник не владний над своїми перонажами, створюваними ним самим?

— Владний. Але над письменником владне життя. І як же це життя здійснює над ним владу? Яким чином?

Про це обіцяю розповісти в наступному листі.