Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист вісімнадцятий. Хто плаче: Лимерівна чи народна артистка?
2. Як народжується сонячний фенікс?

Всі публікації щодо:
Літературознавство

У життя є багато факторів, через які воно здійснює свій вплив на письменника. Але ми зупинимося лише на деяких специфічних саме для творчого процесу митця. Одного із цих факторів ми з тобою вже торкалися. Пам’ятаєш, в одному з моїх листів мова йшла про те, що на сцені страждає Лимерівна, а сльози течуть з очей артистки, нашої сучасниці. Йшлося про явище перевтілення актора, «влізання актора в шкуру персонажа». Цей процес передбачає повне перевтілення актора у свого персонажа: «Якби я був Богданом Хмельницьким, то що б я почував в тій чи іншій ситуації, як би я діяв за тих чи інших умов? » Актори вважають слово «якби» магічним, воно мобілізує всю внутрішню енергію, щоб повірити у фантазію як в дійсність та імітувати стан зображуваного персонажа. Такий же процес перевтілення переживає і письменник, ставлячи себе на місце то одного, то іншого персонажа. Він «почуває» за кожного з них. Сучасники Гоголя розповідають, що коли Гоголь писав «Ревізора», то з сусідньої кімнати готелю, де він жив, чути було, як він розмовляв неприродним голосом.

І як тільки письменник уявляє себе на місці персонажа, він починає відчувати все те, що мав би відчувати у дійсному житті, а не за планом твору. Чим тонша нервова організація митця, чим емоційніша натура, чим яскравіша творча уява і фантазія, тим повніше відбувається процес перевтілення, тим реальніше він відтворює життя, тому справді великий художник не може не відбити суттєвих сторін дійсності.

Звичайно, перевтілення — це свідома дія митця заради глибокого і правдивого зображення дійсності, воно не має нічого спільного із зміною громадянської позиції письменника. Адже, якщо український актор створює образ Гітлера, то це зовсім не означає, що він сприйняв фашистську ідеологію. Він проник в її найтемніші закутки, щоб збагнути, зримо втілити образ її носія, а отже, щоб представити її перед глядачами, читачами в усій потворності й жорстокості, в її психологічній, антигуманістичній суті.

Такі явища в творчому процесі, як «бунт» героїв, непідкорення їх попередньому плану письменника, моменти перевтілення ставали грунтом для всіляких інтуїтивістських, ідеалістичних теорій психології творчого процесу.

Я вжила тут слово «інтуїтивістських» і подумала при цьому, що ти можеш і не розуміти в більш-менш повному обсязі слово «інтуїція». Уточню його в межах мого розуміння, не фахівця в галузі психології, і в межах можливого в листі.

Ти знаєш, що побутує таке поняття, як «шосте почуття». Шосте, якесь невідоме, підсвідоме, невловиме, на відміну від п’яти конкретних: зір, слух, дотик, смак і нюх. До речі, лише зір і слух здатні до естетичного сприйняття, тобто до конкретно-чуттєвого сприйняття з позицій ідеалу, який є, крім усього іншого (уявлення про вищу досконалість у тій чи іншій сфері), вираженням соціальної сутності людини. Дотик, смак і нюх — органи більше суто фізіологічного сприйняття. Але зараз не про це.

Тобі траплялося коли-небудь безнадійно мучитись над якоюсь задач- кою з фізики чи алгебри і лягати спати, не розв’язавши «кляту задачку»? Думаю, траплялося. А чи не бувало й так: прокинувся наступного ранку — і раптом у тебе сяйнула догадка, прийшло рішення? Ти сідаєш за стіл і записуєш його, наче тобі хто підказав. Бачиш, виходить, що розум бився- бився над задачкою і не розв’язав, а тут виникло якесь шосте почуття, знайшлося рішення, наче без допомоги розуму. От інтуїтивісти і заперечують роль розуму в творчому процесі взагалі. Намагання теоретиків такого типу зводились в цілому до того, щоб довести, що художник — це лише орган, на якому грає несвідоме, інтуїтивне, що художник — це медіум (посередник) якогось несвідомого «я». Художник оголошується «гласом божим» («теорії одкровення»), носієм особливого «інтуїтивного розуму», протилежного дискурсивному (розсудливому) мисленню. Для обгрунтування несвідомого в мистецтві притягуються і містика, і гносеологія, і теологія, і біологія. Для всіх прихильників переваги несвідомого в творчості письменника характерне схиляння перед так званим «безпосереднім, відчуттєвим досвідом», протиставлення його мислительній діяльності, свідомості.

Насправді ж вся сукупність понять, ідей, вся осмислена людиною дійсність і складає сферу людської свідомості. Між ланкою конкретно- чуттєвою і свідомістю немає розриву, бо свідомість — це усвідомлене, відображене буття. За намаганнями заперечити участь розуму, свідомості в творчості стоїть прагнення заперечити соціальну і громадську суть мистецтва. Розмову про інтуїцію продовжимо в наступному листі.