Цікаве літературознавство - К. П. Фролова 1991

Лист четвертий. Чи можлива формула емоцій?
1. Матерія художності Природа і суть

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Мені, звичайно, приємно, що ти, як пишеш, читав листа жадібно. І я дуже рада, що не помилилася, коли почала розмову про почуття. Ти пишеш, що і в вашому класі щоразу виникають суперечки навколо того, що таке почуття і що таке, зокрема, любов, є вона чи немає, і яка її вартість в житті людини.

Ну, Максиме, на всі питання я і не можу відповісти, бо не вважаю себе фахівцем з усіх галузей знань. Щоправда, є життєвий досвід, я встигла прочитати більше, ніж молода людина, яка лише вступає в життя, готуючись одержати атестат зрілості. Любов, звичайно, велика цінність і велике щастя. Маркс писав: «Коли ти любиш не викликаючи взаємності, тобто, коли твоя любов не породжує взаємної любові, коли ти своїм життєвим проявом як любляча людина не робиш себе людиною, яку люблять, то твоя любов безсила і вона нещастя»¹.

Тут ми дозволимо собі не погодитись із Марксом. Так, нерозділена любов — це справді страждання, яке не є щастям, але це і не нещастя, бо любов — це прагнення до ідеалу, а отже, і жагуча нетерпимість до недосконалості, фальші, ницості. Справжня любов активізує особистість. Закохана людина прагне викликати такі ж почуття у свого обранця чи обраниці, тому намагається виглядати в його (її) очах якнайпривабливіше. Любов пробуджує у людині велику творчу енергію, спонукає до самовдосконалення, до розкриття всіх душевних скарбів. Ось як про це говорить Ліна Костенко:

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа,

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає ².

Отже, справжнє нещастя — не любов без взаємності, а відсутність її взагалі або нездатність до цього високого почуття.

На це скажу лише, що коли приходить до людини це прекрасне почуття, вона не запитує, яка це любов — чи справжня, чи ні, вона просто кохає, почуття всю її переповнює радістю, чи надією, чи стражданням. Та про любов написані незчисленні томи. Нам же слід розібратися, чи може бути точним літературознавство як наука, і з’ясувати питання, що виникають одночасно. Ось ти пишеш, що тобі незрозуміла сама природа почуттів, і запитуєш, в чому різниця між емоцією і почуттям.

Звичайно, це питання не суто літературознавчого характеру, але й без розуміння його в природі художньої творчості залишиться чимало темних, або, скажемо м’якше, туманних плям.

Отже, емоції. Почнемо з того природного рівня їх описання, що доступний дилетанту в цих питаннях. Емоціями як певною сигнальною системою наділені більшість тварин — ссавці, птахи, деякі риби, тобто всі тварини, які мають нервову систему. Не будемо вдаватись у фізіологію. Існує у тварин і людини певна сигнальна система, котра в гострі моменти життя мобілізує всі можливості організму — в момент небезпеки для життя, в момент гострого голоду тощо. В літературі про емоції є такий класичний приклад-притча: у дві банки зі сметаною потрапили дві жабки. Одна жабка була дуже . емоційною, друга — байдужою. Перша стрибала, намагаючись вибратись із банки, билася, стрибала знову, і хоч все було безрезультатно, вона не вгавала, робила нові й нові спроби порятунку, аж поки від її руху сметана не збилася в грудку масла, на яку жабка стала і вистрибнула. Друга з названих тваринок припинила свої зусилля дуже рано і захлинулася в сметані.

Ви сперечаєтесь, яка вона — любов, як дізнатись, чи любов справжня.

«Емоційна» жабка не могла знати, що із сметани може бути масло, але продовжувала свої зусилля порятуватись, аж поки це їй вдалося. До дії тваринку спонукали емоції. Тож емоції діють начебто наперекір розуму і розсудку, а насправді вони спонукають до нових дій для досягнення мети.

Хто з нас не чув розповідей про те, як людина з переляку неймовірно швидко пробігла якусь відстань або подолала іншу перешкоду, яку за звичайного стану подолати не змогла б.

Емоції спрацьовують і в іншому випадку — вони часом оцінюють явище раніше, ніж зроблено логічний висновок. Так, наприклад, вибираючи в їдальні страви, ми беремо те, що нам найбільше впаде в око, тобто викличе наші позитивні емоції. Адже ми не думаємо при цьому, що, мовляв, не буду брати ту страву, бо вона несвіжа, а це значить, що в ній є шкідливі мікроорганізми, вони разом з їжею потраплять мені в шлунок, і я захворію. Несвіжу їжу ми відкидаємо передусім емоційно, не витрачаючи на це специфічно мислительної енергії.

Як бачимо, емоції тісно пов’язані з потребами і служать їх задоволенню: збереженню життя, втамуванню голоду тощо. Все це потреби фізіологічні, але ж є потреби і вищого порядку — духовні. Наприклад, прагнення соціальної справедливості або бажання одержати обрану професію тощо. Порівняємо емоцію з почуттям. Емоція — це миттєве переживання, а почуття — комплекс переживань, та ще й пов’язаний з світоглядом і світовідчуттям.

Ну от уявімо собі, що ти вийшов ранком у степ і побачив, як до гори

зонту хвилюються хліба, ніби море, і ти насолоджуєшся цією красою. Потім почув звідкілясь вільну мелодію рідної пісні, зустрівся з людиною доброю, розумною, талановитою. Кожен з цих епізодів стає внутрішньою подією, яка викликає радість. І всі ці конкретні переживання, емоції і твій світогляд, твоя громадська позиція зливаються в одне почуття — почуття патріотизму. До речі, почуття і емоція можуть перебувати не лише в стані повної відповідності. Так, почуття любові може виражатися не лише як щаслива емоція, а й як емоція суму, страждання. Так само, як і почуття любові до батьківщини може включати в себе і біль, і ненависть до її порядків. У вірші «Сідоглавому» І. Франко писав про батьківщину: «Я ж не люблю її з надмірної любові».

У сучасній фізіолого-психологічній науці професором П. В. Симоновим запропонована навіть інформаційна формула емоцій: Е = П (Н - С), де Е — емоція, П — потреба, Н — прогностично необхідна інформація і С — наявна.

Уявімо собі, що в учня десятого класу є потреба (П) 100 одиниць скласти випускний екзамен з алгебри на «відмінно». Для того щоб бути зовсім спокійним, мало гарно знати предмет. Учень все одно буде хвилюватися, бо раптом трапиться якась особлива задачка, або бракуватиме часу, щоб все детально написати, або буде допущена механічна помилка, якої він не помітить, як це сталося в останній контрольній... підстав для хвилювання на екзамені чимало.

Якби учень знав, яка саме буде задача, які приклади, як він їх розв’яже, яку оцінку одержить, тобто якби він мав усю цю прогностичну (потрібну за прогнозом) інформацію, він би зовсім не хвилювався. Визначимо, що цієї інформації йому потрібно 50 одиниць (Е = 50).

Наявна інформація (С) — дещо менша: він знає, що є небажаний для нього тип задачок, що може взагалі трапитись задачка або приклад, де треба здогадатись про щось, а чи прийде саме під час екзамену правильне рішення і т. д. Тобто його наявна інформація (С) дорівнює 30 одиницям. Підставляємо ці цифри у формулу: Е = 100 (50 - 30). Е = 2000. Отже, його емоція страху, непевності, бажання Е = 2000 одиниць.

Фізіологи ще не знайшли одиниць, якими можна вимірювати потребу і хвилювання, але для нас у даному разі важливе не це, важлива знайдена залежність між потребою та емоцією. Мистецтво ж розвивається у сфері емоції. Наведена формула дає нам можливість збагнути в літературі механізм переходу ідеї як світоглядного, поняттєвого явища в живе почуття, яким надиханий художній твір.

А тепер хотілося б висловити ще одну думку, на мій погляд, дуже важливу, яка і виправдає цю довгу розмову про емоції. Я вже писала тобі, що література і мистецтво творяться у сфері емоцій. У письменника, митця є певний ідеал, певне уявлення про вищу форму досконалості. Це справді не поняття, а конкретне уявлення, картина. Наприклад, у Шевченка:

Оживуть степи, озера, .

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами,

Без гвалту і крику,

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

А пустиню опанують

Веселії села.

Таким був ідеал Шевченка — ідеал рівності, добра, краси, миру, щастя працюючих. Не кожен письменник так прямо висловив свій ідеал, але у кожного він існує. А що найголовніше, так це те, що письменник прагне здійснити свій ідеал. Яким чином? Переконати людей у справедливості і красі його, в необхідності здійснювати його в житті, боротися проти всього, що можна було б назвати антиідеалом. І все, що існує в художньому творі, і сам твір служить вираженню ідеалу письменника, його любові до ідеалу, бажанню ствердити його. Цим насичений весь художній твір, всі описи, стосунки між персонажами, характеристика їх, всі епітети і метафори надихані прагненням письменника виразити ідеал. Отже, у письменника, митця є потреба ствердити свій ідеал. Ідеал письменника, його громадянські переконання стають нагальною потребою, що, як-то кажуть, ночами йому спати не дає, і з цієї потреби, помноженої на різницю між бажаним та існуючим, народжується емоція, яку в літературознавстві називають пафосом. Так ідея стає ідеалом, а ідеал переходить в конкретну емоцію, в якій виражаються громадянська позиція, переконання митця.

Твори, де не відчутний живий пафос, живе переживання митця, мертвонароджені. Звичайно, ти тільки не подумай, що пафос — це обов’язково урочиста піднесеність, напруженість, або що ще гірше — удавана урочистість, фальшивий пафос. Пафос може бути і тихим, непомітним, але він мусить бути у творі, ми повинні відчувати його живий подих. Він живе у кожній частці, у кожному мікроелементі образу як незрима субстанція, інтимна або як соціальна емоція, викликана відповідною потребою.

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К., 1980. — Т. 42. — С. 138.

² Костенко Л. Вибране. — К., 1989. — С. 281.